Оксана Забужко. Автопортрет без ревности

Благословляю женщину, что на рассвете раскроет
Окна в твоем доме.
Её вымытая кожа будет мерцать холодом,
Как рассечённое утреннее яблоко.
Женщину, которая бесшумно, на цыпочках
Пройдёт на кухню,
Поставит кофе.
Её глаза и руки будут при этом смеяться.
Благословляю эту женщину,
Сонную птицу её волос,
Затаённое дыхание её походки,
Спичку, горящую в пальцах,
Раздваиваясь в безднах зрачков,
Медленную голубую музыку вен
На руке, поднятой с гребнем…

Благословляю женщину, которую тебе дарю,
Женщину, которой надлежит стеречь твоё доброе утро.
Это я отливаю её для тебя
Из ясных слов, даже жгучих,
Что по капле стекают по оконной поверхности,
В которую смотрю,
И в её глубине колеблется
Подводный цветок моего лица…
Благословляю эту женщину – как всё-таки жаль,
Что этой женщины тебе никогда не узнать.

(пер. с украинского)

Оксана Забужко
АВТОПОРТРЕТ БЕЗ РЕВНОЩІВ

Благословляю жінку, що на світанку відслонить
Вікна в твоєму домі.
Її вимита шкіра ряхтітиме холодом,
Як розтяте вранішнє яблуко.
Жінку, яка безшелесно, навшпиньках
Пройде на кухню,
Поставить каву.
Її очі і руки будуть при цьому сміятись.
Благословляю цю жінку,
Сонну птаху її волосся,
Затамований подих її ходи,
Сірника, що горить між пальців,
Роздвоюючись у безоднях зіниць,
Повільну блакитну музику вен
На руці, піднятій з гребенем...

Благословляю жінку, яку я тобі дарую,
Жінку, якій належить пильнувати твій добрий ранок
Це я відливаю її для тебе
Зі слів ясних, аж пекучих,
Що по краплі стікають поверхнею шибки,
В яку дивлюся,
І в її глибині коливається
Підводна квітка мого обличчя...
Благословляю цю жінку — як усе-таки шкода,
Що цієї жінки тобі ніколи не знати.