Ти казав так, неначе наказував:
«Не потрібні тобі кольори!»
Сірим смутком мене ти прив'язував,
А тепер свій ланцюг забери!
Не служниця я і не невільниця,
Он на мене чекає Пегас!
А з тобою мій шлях в прірву зірветься,
Коли буду ще гаяти час.
Тобі шансів дала я неміряно,
А ти всі їх у безвість впустив.
Прощавай, я – кохала замріяно,
Ну а ти – не кажи, що любив…
Я-вiльна!
© Copyright: Катарина Карабен-Фортун, 2009
Свидетельство о публикации №109122305230
Свидетельство о публикации №109122305230
Рецензии