alkogol

в одному з пабів Ужгороду,
/де завжди гамірно, накурено і людно,
де весело, бо гучно грає музика і л'ється пиво/
я, неодноразово, спостерігаю одну й ту саму картину:
виряджених, як павичів, чувачків, які підморгують розфарбованим кралям
подумки приміряючи свій член в їхніх пухленьких й намальованих губках,
знімаючи собі блокбастер за /заїздженним/ сценарієм:
ліжко, туалет чи ванна кімната: пози ззаду, попереду і теде
в залежності від:
- кількості випитого,
- фізпідготовки партнерів,
- розміру бюджету і
- фантазії.
зараз , один з них, вцепившись в мене, мов клешнями, своїм чіпким поглядом,
знімає собі щось подібне,
не розуміючи, що: його фільм, не те, що не отримає Оскара, він навіть не
потрапить в лонгліст жодного з кінофестів; бо,
сьогодні я сижу в компанії своїх подруг,
п'ю пиво, запиваючи його шампанським, смакую дим цигарок,
жартую, сміюсь,
а потім, не гірше за будь-якого мена, в цьому пабі, блюю, матюкаюсь,
чіпляюсь до знайомих, несу щось про катарсис, брехливих офіціантів і
розбавлене пиво.
далі, суворий конвой з моїх подруг тягне мене додому,
але якась невидима сила вириває мене з пазурів їхнього арешту і змушує
танцювати на лавицях в центрі міста, падати, підійматись,
стрибати по калюжам, жартувати, сміятись, вимагати продовження банкету!!!

якимось дивом, вони, все-таки доправлять мене додому і вкладуть в ліжко,
а, хтось з них, можливо, залишиться поруч,
та це все буде потім, а поки... знімай мене, хлопчику!!!
і я тобі, навіть, підіграю, як вправний актор, бо сьогодні я, як і ти, -
в ударі...