Забут

Забута спрага, забутий подих, який опинився на твоєму обличчі
Сьогодні мені передали від тебе пакунок...
Щось там, за синім небом є... Те, що дає мені відчувати тебе
Спогади, денні сновидіння трохи мене лякають і змушують тікати...
Але, якщо моя дорога зупинить нас, дай запам’ятати колір твоїх очей..
Відродженні пам’ятники вдосконалюють наш потяг серед німої цегли..
Я продовжую берегти те, що знайшла в тому пакунку...
Розказати не змогла нікому, навіть краса тихого вітру не дізналась...
І мої руки продовжують тремтіти, чекати наступний день...
Чекати, коли знов наші дорогі зійдуться...
Час, що неможливо загубити,
якщо не віддамо йому себе, забудемо цей день
Я так бажаю вічно бачити це справжнє тепло, як той блідо рожевий вітраж...
останні слова та мелодія навіть не сумна... щось зачепило мої руки..
Щось знову нагадує про тебе, десь там... в кутку мого серця..
Збережу на пам’ять... обгортку твого пакунку... посмішка.. на весні..
Дай мені згадати та не змушуй хвилювати грудневий потік людей..
Вони, як ми, завжди поспішають, голими ногами по снігу шукаю свій слід..
Знайди його, можливо там зустріч наша здійсниться..
Можливо, де крила дикий птах закриє, де останній павук розпустить свою павутинню
Де вже немає рожевих стін, і небо зовсім не прохолоджує сонячній погляд...
Забуте...неспокійне.. бажання, засвоїла я останню дорогу
Зупинюсь я на інший стежки, а можливо там знайду рамку, куди вкладу посмішку твою...
фотографії не маю... спогади одні лишаю..
Особливість твоя думок моїх не віддасть нам час, наш подих не зупинить