Ярило, не йди, прошу... Оксана Гаджий

Ярило, не йди, прошу
вмираю щоранку коли ти йдеш
це вже майже звичка потрапляти на небо…
Вчора Перун навіть каву зварив
із кислотного дощу
співчував…

Не йди…
Своєю присутністю
надихаєш мене посилати врожай,
плакати перлами у океани
Надихаєш річки битися об каміння
рибок іти на нерест
оленів ламати роги…

Надихаєш людей
зрубати берези мого волосся
(не виправдовуй їх тим,
що мені личить каре)
і розпалювати з нього вогнище…
кидатись крізь полум’я
мене ж викликаючи…

Не йди…
Попроси вихідний
— ще одне затемнення,
нехай місяць зі своєю зоряною трупою
продовжить нічний концерт.

Морена б тебе взяла, не йди!
Сьогодні, у нашу річницю,
я розпрощавшись із Матір’ю Макошшю
вселюсь у найцнотливішу білу березу
моєї сивої волосини…
Там прикриваючись ранковим туманом
спатиму…

Прошу, цілуй мене щоранку!

Люди давно не вірять у берегинь,
тож стану місцем
де сходить сонце.

*Примітка: персонажі із слов*янської міфології, пояснюю:
Ярило — бог сонця, саме сонце
Перун — головний бог на небі, громовержець
Морена — смерть, зима, усе погане
Мати Макош — мати усіх богів, мать земля
берегині — дівчини що приносять урожай, являються із берез
А тепер перечитайте наново — усе буде зрозуміло =)