Вгрузали дерева в замети,
Всю нічку шляхами мело...
А Музі, в кімнаті поета,
Так тепло й привітно було.
Натхненно складалися рими,
Кульбабкою квітла душа,
І мить неповторна між ними
Дзвеніла рядочком вірша.
О, як він здіймав свої крила,
В зіркову злітаючи вись!
З душею душа гомоніла,
Слова джерельцями лились.
Вона ж, біля нього чутливо,
Так, мабуть, сам Бог повелів,
Ясніла, мов сонячна злива,
Величністю магіі слів...
Пішла... Ледь пробився світанок
І впав в срібно-білу постіль...
Дивився поет з-за фіранок
Услід.І гула заметіль.
Поет 1 Муза
© Copyright: Валентина Осипенко, 2009
Свидетельство о публикации №109122006381
Свидетельство о публикации №109122006381
Рецензии