Гуси

Я прокинувся сьогодні
Надто рано, як на мене.
Сон південним вітром здуло.
Мабуть був той сон не в хаті,

А десь вище - може в хмарах,
Що присунули здалека
І своєю густотою
Затулили від морозу.

Там, у чорному ще небі,
Відчувались якісь звуки
Нерозбірливо і глухо
Та по-дивному знайомо:

Певно, то летіли гуси,
Поверталися додому.

Та, можливо, що здалося -
Сподівання часто дурять
І глузують над розсудком.
Вони - крила для людей.

В кого більші, в кого менші.
Ціль одна - здійняти вгору
Над суєтністю щодення
Якнайдалі від землі,

Що тримає нас за шию,
Рік за роком пригинає,
Та все нижче і все ближче,
Ще й шепоче: " Ляж, лежи ..."

Звідки ж тоді опір впертий,
Що заваджує, скажи?

Піднімись! Лети! Хай в мріях
Твою душу схопить вітер,
Некерована надія
Понесе її вперед

І назустріч сходу сонця,
Поза всякою метою.
Маєш ти в собі відчути
Щось насправді неземне.

Але будь в думках уважним,
Не зневірюйся ніколи,
Бо єдине, що зашкодить -
Це лиш сумнів, що в тобі

Від народження зростає.
Він для крил – мороз на квіти.
Справжній і твердий на дотик
Сумнів – літери в словах

Де надія - їх звучання,
Те, чого не бачиш - чуєш,
Відчуваєш серед ночі,
Наче поклик аж з-за хмар.

Так, мабуть завжди буває,
Так у світ весна приходить:
Твердість починає м’якнуть,
Доки не перейде в пар,

Вибухне життям назовні,
Розіллється з краю в край...

       ***

Тож я пробудився вчасно
Щоби встигнути відчути
Не себе – піщинку в світі,
А весь всесвіт у собі.

Звуки набули вже форми,
Склалися слова в рядки.
Виниклі поняття норми
І ненорми навпаки

Гармонійно зазвучали,
Ніби все само так сталось.

       ***

На підлогу ковдра впала –
Мабуть, вже й тобі не спалось.