Ми помрем не в Парижi

Ми помрем не в Парижі, не в Амстердамі,
Не потонем в Темзі, або в цунамі
Ми загнемось в офісах від дрес-кодів,
Від численних «мусиш» і вічних «треба»
Ми помрем на місці й злетим на небо.

Ми помрем не в Лондоні, не в Торонто,
Нас не вкусять змії, ані койоти
Ми помрем від буднів. Під час дедлайну.
І гори воно синім-синім світлом.
Ми помрем, а попел розвіють вітром.

Ми помрем не в Гоа, і не в Тібеті
Не впадем в нірвану, не стрінем йєті,
Не доїдем стопом до океану.
Все скінчиться враз, на робочій ниві
На фуршеті, себто корпоративі.

Ми помрем не в Римі, і не в Кореї,
Ми не зможем загинути за ідею.
Ми схолонемо в офісах в понеділок,
Поховають під снігом та під дощем.
Та В Контакті стіну заспамлять вщент.

Ми помрем не в Празі і не в Канаді
Нас не вб’ють гомофоби на гей-параді,
Ми помремо від сотої чашки кави.
Ми помрем від щастя у день зарплати,
Не побачивши Делі, ані Сан-Ремо.
Хоча…
Ми взагалі не помремо.
Бо нам не дозволять вмирати.