Тебе не чую і не бачу я.
Все похололо, наче біла смуга.
В далекій далині журба моя,
А спомини - то днини вічна туга.
Бринить, мов зойк, засмучена печаль,-
До обрію не може доторкнутись.
І пам,ять - лід, і пам,ять тихий жаль,
В якого майбуття не може бути.
І все ж таки до обрію лечу,
Мов лист осінній чи весняна злива.
Вечірню я запалюю свічу
Думками, що як хвилі днів мінливі.
Тебе не чую
© Copyright: Надежда Кошель, 2009
Свидетельство о публикации №109121802182
Свидетельство о публикации №109121802182
Рецензии