Перевертень

Мені наснилась темна ніч безмежна,

Наснилась я замотана в тканини.

Немовби я ступаю обережно,

Ногами по несходженій рівнині.


Немовби чую голос десь здалека,

Іду туди й ніяк дійти не можу.

У темряві іти на звук не легко,

Шукаю голос той, а не знаходжу.


Ступаю крок й підкошуються ноги,

Я падаю й мене пече у грудях,

Я починаю враз молитись богу;

Мозок тріщить і божевільно нудить.


Очі горять мої, немов, багаття,

А в пальцях біль, немов їх розрізають,

Шепочу щось таке, наче, закляття

І в мене вовчі кігті виростають.


Крик виривається з грудей і лине,

Заповнює весь неосяжний простір,

Заповнює всі гори і долини,

Неначе голосний, невчасний постріл.


Волосся пробивається крізь шкіру,

Зуби тепер шалено ріжуть ясна -

Я раптом перетворююсь на звіра

І відчуваю свіжий запах м`яса.


Я чую, що у полі є ще хтось

Й несуся степом, наче дика кішка,

Та раптом перечіплююсь об щось

І прокидаюся в своєму ліжку.


Одна в своїй квартирі, як завжди…

Як жаль, що сон скінчився так невчасно,

Я хочу знов вернутися туди,

Пальці болять і зуби ріжуть ясна...