Про втрату

Коханий, я не маю більше сил
На кладовищі між могил
Болить серце та страждає
Душу на шматочки крає

Пригадую щасливі дні
Де ми з тобою, ми одні
А нам вже більше нікого не треба
Коли літали поміж хмар до неба

Я пам’ятаю нашу першу зустріч, поцілунок
Твою привітну посмішку. Ти долі подарунок
Блакитні очі, ніжний дотик
Чудове ставлення, мій котик

Кожну хвилину поруч, кожну мить
Шкода що спогади не легко вбить
Чому короткий вік у щастя?
Чому на долю випали такі напастя?

Чому безпомічною виявилась медицина?
Чому не помогла та дорога вакцина?
Чому так рано ти пішов? Міг далі жити…
Несучи в світ добро, продовжувать творити

Чому йдуть кращі з нас так рано?
Чому ще довго кровоточать рани?
Нажаль не можу воскресити, моє кохання
Без тебе тільки сльози, біль й страждання

Вже не живу, а лиш існую
І ніби не глуха, але не чую
Я не сліпа, але тепер не бачу
Яскраве потьмяніло все. Я плачу

Мені здається, що ти завжди поруч
Голова сама по собі дивиться ліворуч
Невже оберігаєш моє хворе серце
Назавжди до нього я замкнула дверці

Не думаю, що покохаю знов
Я буду вірна і моя любов
Належить лиш тобі, ти знай
Всю віддаю тобі, ти тільки не вертай

Одного дня побачила дива
На запотівшій шибці я знайшла слова
«Тебя люблю. Меня прости…
Больше не плач, а просто отпусти»

А в ночі прийшов до мене в сон
Я схлипувала, плакала, мій стон
Розчулив тебе. Зміг ти проректи,
Що будеш поруч мене берегти

З того дня я точно знаю
Що мій янгол ти – тебе я маю
Ти живеш в моїх думках
Бачу кожну ніч у снах

Так живу. Чекаю ночі
Бо побачу твої очі
Обійму тебе я, поцілую
Посмішку я подарую

Ти ж мене береш на руки
І несеш у край немає де розлуки
Потім чую я твоє зізнання
Що ніхто не вб’є наше кохання

Час прийде я поруч буду
Милий, я ніколи не забуду
На цьому світі шансу бути нам не дали
Але на іншому дадуть, щоб все ми наверстали

присвячується Олексію.