Така собi байка

Верба і береза по полю гуляли,
Верба із березою пісню співали.
Береза співала: " Ой, сонечко ясне,
Віками ти світиш, віками не гаснеш!"
Верба заспівала: "Ой, сонечко миле,
Без тебе у темряві що б ми робили?"
І разом верба і береза співають,
До сонця голівки свої підіймають:
"Скажи ти нам, сонце, - протягують віти -
Кому на цім полі ти так ясно світиш?"
І сонце, неначе, до них повернулось,
І сонце, неначе, до них посміхнулось:
"Послухай, березо, послухай ти - вербо,
Давно вже я сяю на синьому небі.
Та треба, напевно, мені вам сказати -
Не можна мені поміж вас вибирати.
Обидві стрункі ви, обидві вродливі,
Із кожною з вас я був би щасливий.
Але я не можу світить для одної,
Бо інші загинуть на вашому полі.
І важко з таким тягарем мені жити,
Та мушу для всіх на Землі я світити."
Так сонце дівчинам із неба сказало,
А потім сильніше іще засіяло.
Верба і береза тихенько стояли,
І віти свої до небес простягали.
А сонце їм звідти яскраво сіяло
І разом з сіянням кохання давало.
...........................................................
Мораль, яку треба усім зрозуміти:
Лиш сонце може двох задовольнити!

10.05.1999
К.В.