Стежини життя непростого такого,
Ніколи легкими вони не були.
Не забуваю я краю свойого,
З роками стежки бур’яном поросли.
Коли повертаюсь до рідного краю,
Торкаюсь ногами своєї землі,
Хвилююся я , а чого і не знаю,
Шукаю стежини, мені дорогі.
Іду я по них, як колись у дитинстві,
Вони всі знайомі мені з ранніх літ.
Зелений лісок за селом у урвищі
Криниця там живить і землю, і цвіт.
Куди не глянь, степи з ярами,
Трава в цвіту, немов на килимі.
Цей краєвид живе завжди із нами,
З дитинства в душу він запав мені.
Ведуть стежини нас і вниз, і в гору,
Тут головне - найти свою стежину.
Зустріти дівчину і покохати в пору,
Кохати до кінця свою єдину.
У кожного в житті своя стежина,
Вони бувають не завжди простими.
Хто прямо йде, у тих не гнеться спина,
А головне, в єднанні треба жити .
Стежини рIдного краю
© Copyright: Борис Мохонько, 2009
Свидетельство о публикации №109121703106
Свидетельство о публикации №109121703106
Рецензии