Самотньою слухала довго
Пісні із твоєї пітьми,
З твого однорідного моргу,
Де стинуть парфуми мої,
Де рідко лунає у трубці
Мі голос, де тексти без слів –
Це все, що ти міг і хотів,
І руки твої, плоскогубці,
Зігнули останнє вікно,
У котрому без окулярів
Дивились в розтоплене дно
Очей і мінливих скандалів.
І руки твої в сліпоті
Зуміли розрізати подих,
Сплетений з абзаців прозових
Відносин між тими людьми...
Відносин, що були смішними,
Що зводили наші тіла.
Ми були собою самими,
Коли ти один, я одна.
І, міцно затиснувши зуби,
Лякались зізнатись собі,
Що те, що приходить вві сні,
Це наш поцілунок у губи...
Самотньою слухала довго
Пісні, що шукала в тобі,
Із твого самотнього моргу,
Де стинуть парфуми мої.
Абзаци прозових в дносин
© Copyright: Дария Байр, 2009
Свидетельство о публикации №109121400475
Свидетельство о публикации №109121400475
Рецензии