На моїй подушці – пір’їнка
З твого небесного крила.
Я – усього лиш смертна жінка,
І нею лиш завжди була.
Жила, грішила і чекала,
Допоки вистачало сил.
Чого у неба я благала?
Невже твоїх небесних крил?
На серці шрамів – не злічити,
Спекотних літ, холодних зим.
Я знала – він прийде, Учитель,
І поведе в Єрусалим.
З тієї дальньої дороги
Ти вернешся у рідний дім.
І я тобі омию ноги,
Волоссям висушу своїм.
У часі радості й печалі
Ділитиму хрестову путь.
Учителю, ні кроку далі!
Тебе ж за мене розіпнуть!
Спинися, я всього лиш жінка!
Що у мені, окрім тепла?
Для мене досить і пір’їнки
З твого небесного крила.
13.12.09. 6 10.
З твого небесного крила
© Copyright: Леся Романчук, 2009
Свидетельство о публикации №109121303231
Свидетельство о публикации №109121303231
Рецензии
остання строфа - просто чудова! мої вітання! Нат
Наталя Годун 22.08.2011 15:55 • Заявить о нарушении
Наталя Годун 22.08.2011 15:55 • Заявить о нарушении
Наталю, треба прожити довгий жіночий вік, щоб збагнути деякі істини. Дякую за вміння читати.
Леся Романчук 25.08.2011 09:42 Заявить о нарушении
Леся Романчук 25.08.2011 09:42 Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.