Исповедь

Я ледве дихаю ночами
Тому, що ти не поруч спишь!
На серці сивими сльозами,
Як снігом, темний ліс укривсь!
..................................................
..................................................
Нам треба час, щоб відпочити
Від недомовлень і образ!
Я не хочу мости палити
Твоїми факелами фраз...

Тебе кохаю – аксіома!
Як хочешь, так це і сприймай...
Чекав лише на одне слово...
Тепер...хоча б пообіцяй!!!

Пообіцяй мені, кохана,
Хоча напевно знаю сам,
Так не любити – до нестями,
Як дарувало небо нам!

Пообіцяй в глибинах серця
Залишити той закуток,
В який свій час відкрию дверці –
Як тільки прийде долі строк!!!

Я обіцяю, що ніколи,
Нікого у своїм житті
Не полюблю – моє то слово!
Бо в в моїм серці тільки ти!

Я дякую тобі за ласку,
За ніжність, за торкання душ,
За передзвін сердець і казку,
За свічкі, ванну, спільний душ...

За кожне слово, кожний подих,
За атлас твоїх простирадл,
За посмішку, яскравий подив,
За нескінчений серіал...)))
..................................................
..................................................
Такою вийшла моя сповідь.
Десь дуже добра, десь сумна...
Я пам’ятаю – ми кохані!!!
Я тільки твій, а ти – моя!!!