Що вiзьмеш?

Чернетка твору.

...Що візьмеш ти  в останній подих?
Коли душа у Стіксу водах
  Діждеться темного човна,
  Що в нього покладе вона?
Машини, гроші, славу, вроду?
Квартиру, дачу, нагороди?
  Вони не влізуть у суденце.
  Його борти маленькі й денце
Не приймуть марне й нетривке.
Вони в нутро приймуть тяжке
  Те надбання, що світлом сяє,
  Чи попелом тебе вкриває -
Твої нетлінні почуття,
Що в блискавці свого життя
  У цьому світі ти зібрав,
  І в мить останню пригадав.
…Чекання першого кохання,
Жагу цілунків смачно-ранніх,
  Шал ночі першої любові,
  Розлуки блискітки зіркові,
Що танули в її очах.
І, у відплату,- власний страх,
  Коли від тебе йшла жадана…
  Бо ж - кожна пару має рана…
Ще до Аїда у палати
Ти візьмеш спогади про шати,
  Що снігом вкрили ту єдину,
  Яку обрав ти за дружину.
І подих легкий немовляти,
Яке вночі щаслива мати
  Горнула до своїх грудей,
  А ти бажав до всіх людей
  Волать, який же ти багатий!... 
…Образу першої незгоди,
 І зради чорної негоду,
  І блискавичний дикий гнів,
  Що в сварках серце полонив.
І тихе каяття прозріння,
Прощення ночі солов’їні.
  Хвороб важких безмірну тугу,
  Нестатків сірих днів наругу.
І щем  непевності чекання,
І смак здійсненного бажання…
  І ще без ліку відчуттів,
  Що ти збирав багато днів,
У  путь останню із собою
Ти понесеш. А за рікою
  Суддя суворий прийме їх,
  Уважно вивчить кожен гріх,
І доброчесність на вагу,
Твоїм злодійствам в противагу,
  На золотих терезах зважить,
  І от тоді вже зауважить,
Куди піде твоя душа –
Чи згине там, де вічна тиша,
  Чи звеселиться у саду,
  Забувши будь-яку біду…

2009