Про кицю
Мов та річенька, що удаль пливе,
Закохалася моя киця ясноока
У якогось кота, що на нашій вулиці живе.
Вона в’яне, сохне, може, і ридає,
Крає серденько їй ота любов,
Тільки лапками сльози витирає,
А котяра кудись з Муркою сусідською пішов.
І чого тепер плакати-ридати,
А усю весну на даху нявчать?
Ой, у Мурки знов будуть кошенята,
І у мене також буде що сусідам роздавать.
Так що перестань нявкати і плакать,
Йди, лови мишей, чи приляж, засни,
Знай собі таке: всі коти – собаки,
І ведмеді, й вовки, а також козли і барани,
І верблюди, й крокодили, й бегемоти, і горили...
Одним словом, всі вони однакові,
А ти, дурна, ревеш!
Свидетельство о публикации №109120603232
И что меня еще до чтения уже расположило: эта на фотографии ясноокая китя - почти точная копия моего, почившего в Бозе девственника, жившего у меня 16 лет. Вот он точно был собакой, потому что умел гавкать (когда брался за мое воспитание). Правда и мурлыкал он колыбельные песенки неподражаемо...
Ольга Чепельская 08.12.2009 01:26 Заявить о нарушении
Повезло Вам, Оленька, с котико-песиком!
Леся Романчук 08.12.2009 22:06 Заявить о нарушении
Ольга Чепельская 08.12.2009 22:33 Заявить о нарушении