Лина Костенко. Смех
На улице – я слышу сквозь окно –
Смеется женщина, фальшивым смехом.
Наверно, грустно ей, а хочется давно,
Смеяться от души, душе в утеху.
А я смотрю на темных улиц реки,
На головы веселых фонарей,
Одетые как в жестяные кепи,
На подоконник, пенный от кистей
Каштанов белых, милых мне навеки...
И думаю я про свои стихи:
Когда им грустно - будут пусть тихи,
Но только деланно пусть не смеются,
Ведь люди искренние тут же отвернутся.
Ліна КОСТЕНКО
СМІХ
На вулиці – я чую крізь вікно –
Сміється жінка штучним сміхом.
Мабуть, їй сумно, але жінка хоче,
Щоб їй хотілося сміятись.
А я дивлюсь на ріки темних вулиць,
На голови веселих ліхтарів,
Одягнені в малі кашкети з жерсті,
І на моє високе підвіконня
Каштани білі квіти подають…
А я дивлюсь і думаю про вірші.
Коли їм сумно – хай вони сумують.
Хай тільки не сміються штучним сміхом,
Бо щирі люди закривають вікна.
***
Свидетельство о публикации №109120408387
"Смеется" и "хохочет" в одной (второй) строке сводит на нет весь остальной труд...
Геннадий Казакевич 10.12.2009 07:38 Заявить о нарушении
С искренней признательностью и уважением,
Анна.
Анна Дудка 10.12.2009 08:08 Заявить о нарушении