Пiсок
З-поміж незліченних таких самих,
За волею долі
Через мільйони років
Знову розпочинали майбутнє
В світі живих істот.
І одна з них обросла перламутром
Та стала чудовою перлиною.
Рік за роком все більшала й кращала
В якійсь зморщеній мідії
Під надійним дахом,
Але…
Заблизько до виходу із стравоходу.
Друга так і зосталася
На тому ж самому місці
Доброю сусідкою іншим.
Часом виблискувала
При вранішніх променях,
Доки не загубилася
Серед собі подібних.
Третя...
ЇЇ вітер жбурнув
Якомусь чоловікові у око,
Що саме цілив у брата
З батьківської рушниці.
А може й брату,
Щоб не помітив
Останній в його житті спалах.
Свидетельство о публикации №109120307770
Однак не дуже зрозумів вислів "незліченних таких само", можливо правельніше було б "таких самих". Що до побудови, то хочеться відмітити деяку невизначеність між верлібром та білим віршом. Так, відсутність ритму у 1-ій та 2-ій строфах говорить про верлібр, але поява ритму далі схиляє до білого. На мій погляд ці цікаві думки краще було б виразити в прозовій формі, у вигляді наприклад невеликої притчі.
Успіхів Вам!
Инвиктус 5 28.12.2012 01:31 Заявить о нарушении
Олег Омелянчук 28.12.2012 17:20 Заявить о нарушении
Натхнення Вам!
Инвиктус 5 28.12.2012 17:32 Заявить о нарушении