Споглядати на ті квіти
Крізь сліпоту своїх очей
Які не бачать більше світу
А бачать лиш пітьму ночей.
Та в них не видно ані зірки,
Ні місяця,ні хмарки хоч одної
Лиш іноді-провалля й дірки
Та образ дівчини сумної.
І сльози обпікають рум'янець на щоках...
''Ми могли бути разом,
Усе було в твоїх руках...''
Слабкими були пальці-не вдержав,
Не міг повірити ніяк
Що втрачу...і страждав,
Але лиш потім,після сліз.
Котилися по зблідлому обличчю
ті краплі безповоротніх втрат,
Які вже й осягнути немає сил...
Втрачено безглуздо
© Copyright: Милай Андрей, 2009
Свидетельство о публикации №109120206524
Свидетельство о публикации №109120206524
Рецензии