Та балакуча тиша душу переймає
той шепіт зводить з глузду тихо.
Те поринання в сон,
Що глибини не має,
Німе те шурхотіння,
Немов крадеться лихо...
І відчуття безмежної пустоти
Що має сенс і не порожньо.
Гіркий до болю присмак самоти
Безмежна тиша,тиша,що вбиває.
Й не повернути більше сон
Бо більш не відрізнить від забуття.
Ті сірі будні-життя тон,
З такого кінця немає вороття.
Це те,що не покине очі-
Вони холодні та пусті
Як ті безсонні нескінченні ночі
І думки навіжені та лихі.
Залиш мене в безмежнім почутті
Ти все одно це не відчуваєш.
Залиш в брехні та відпусти,
Я знайду правду в самоті-
Ти не знаєш,як болить,коли кохаєш!
Твiй образ в порожнечi
© Copyright: Милай Андрей, 2009
Свидетельство о публикации №109120205977
Свидетельство о публикации №109120205977
Рецензии