Варт сть кохання...
Ти, залишившись наодинці
З незрозумілим почуттям?
Сховавши смуту на обличчі,
Прикривши сльози на очах,
Ти робиш спробу зрозуміти
Чому прощаєшся з життям,
Неначе в листопаді квіти.
Волосся вкриє мокрий сніг
І впаде крапля на ресниці,
Лише серед зірок ясних
Ти залишилась наодинці.
Щоб розібратись в почуттях,
Дать відповіді на питання:
«Чи так прощаються з життям
яке не вартує кохання?»
Чому прощаєшся з життям,
Сховавши очі у долонях,
Не розібравшись в почуттях,
Ковтнувши сліз гірко-солоних.
І тане на ресницях сніг,
Шепочеш лиш одне бажання:
Ти хочеш знать ціну життя,
Яке не вартує кохання.
Чи назавжди ідеш з життя,
Утерши сльози на обличчі,
Прийнявши щире каяття
В себе самої наодинці.
Стікали сльози по щоках,
Як відповіді на питання:
«Чи так прощаються з життям,
Яку не вартує кохання?»
Він грається, немов дитя,
Не знаючи ціну питання:
«Кому потрібне те життя,
Яку не вартує кохання?»
Він розуміє почуття,
Та не розв’язує завдання:
«Існує взагалі життя,
Якого вартує кожання?»
Волосся вкриє мокрий сніг,
Який розтопить тепле серце,
І голос ніжний і сумний
До нього тихо обізветься,
Твої розкриє почуття,
Дасть відповідь на всі питання,
Бо ти сама і є життя,
Якого вартує кохання!
Свидетельство о публикации №109120100469