Розмірено і тихо плаче смуток,
Забилася в куток чужа німа печаль,
І давить горло тих надій минулих згусток
Про мирні сподівання й благородний жаль.
Ті сльози вибиваються не з-під залізних брам,
Не жгучий біль ятрить проіржавілим ґратам, -
Мелодії то зниклі блукають по слідам
І мимоволі душі ранять мертвим браттям.
Не осіда той безсоромний острах,
Що в душу лізе, давить і бентежить,
Під шкурою дере, гальма на поворотах
Зриває і кида у безвість... Стежить!!!
Комок у горлi
© Copyright: Артем Дзегановский, 2009
Свидетельство о публикации №109113003294
Свидетельство о публикации №109113003294
Рецензии
