Лина Костенко. Белая симфония

Перевод с украинского

Было точно не до смеха нам:
Ночи вьюжная агония
Пела лесу в унисон ветрам
Белой снежною симфонией.

Старой шхуною дрейфующей
Лес скрипел, зажатый льдинами.
И шептал смущённый юноша
Мне слова неповторимые:

– Ты – любовь моя последняя,
Моя песня лебединая...

В его возрасте, естественно,
Влюблены непобедимо мы.

Честь зовёт нетерпеливая,
Тут уж жизнь как будто кончена!
И подростку для солидности
Важно, чтобы было прошлое.

Паруса, что снегом сорваны,
На ветру ботвою маются…
Говорила парню гордому
Роковое что-то, кажется…

Закружило нас фатальное -
Из Ростана драмы бурное…
Только помню снег растаявший,
Ночи жалобы безумные…

Снега белую симфонию,
Шхуну, что во льды закована.
Не до грусти было, помню я,
Нам, друг другом околдованным.

Хорошо ль тебе и весело
В суете на белом свете жить?
Только ты, как все воскресшие,
О былом не любишь говорить.

Это право своё выстрадал.
То, что минуло, то вмёрзло в лёд,
Декорация  искристая
Лишь в симфонии теперь живёт.

Стонет вьюги какофония,
Обломав крыло пушистое.
О тебе одном лишь помню я.
Ты мой первый и единственный.

БІЛА СИМФОНІЯ

Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –
біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.

А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:

– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…
В такому віці людина
завжди кохає востаннє.

Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.

Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.

Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.

Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…
А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!

І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.

І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…
Біла симфонія снігу.

Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було.