Відкриваючи ногою двері
Ти розумієш,що це занадто складно
І надто просто,аби бути
Та надкоштовне,щоб забути.
Це та хвилина,що не змінити
Коли пульс завмирає
Який,здавалось,не зупинити.
Та злість зникає...
Здійснивши підступну помсту,
Сила геть пішла.
Пробивши ногою стіну товсту
Вона,нарешті,сон знайшла.
Забув образливу розмову
Я наодинці йду по вулиці
Сумую трохи...
Не знайшли ми спільну мову,
Хоч і розуміли кожне слово
Ненависть і біль були сильніші.
А день чудовий і неважливо,
Що почався так собі...
На тебе сонце дивиться ревниво
Бо небо тебе любить більш за нього
Й дає тобі непередбачуваний простір.
Скільки ще буде цих дверей
І неважливо,як ти їх відкриєш.
Просто треба розуміть людей-
Сам у світі все ж загинеш.
Якщо раніш наснагу до життя не знайдеш,
Якщо крізь двері привидом не пройдеш.
Якщо із посмішкою на вустах сумуєш-
Ти сильний і якось це переживеш.
Скрутнi митi
© Copyright: Милай Андрей, 2009
Свидетельство о публикации №109113001437
Свидетельство о публикации №109113001437
Рецензии