Поминки

Я запалюю сьогодні свічку Пам'яті Вам, моїм дорогим прабабо Тетяно і прадіде Василю! Ваша вина перед більшовицькою владою була тільки в тому, що Ви були простими українськими селянами і не хотіли йти до колгоспного рабства...

Ваш рід з семи дітей продовжили лише дві Ваші дочки. Одна з них, Параскева, стала моєю бабусею. Минулого року вона померла, не доживши якихось два місяці до свого дев'яностоліття. Вона тяжко вмирала. Її гнітило почуття вини, шо не змогла вберегти своїх малолітніх братика та сестричок... Але що вона могла зробити в свої 14 років? Єдине на що спромоглася, це дивом вціліла сама. Вона пронесла пам'ять про Вас усе довге життя і передала нам, своїм онукам та правнукам. Ми несемо в серцях страшну правду про Великий Голод на землі, яка незнала голоду впродовж тисячоліть...

Вам,
прабабо Тетяно,
прадіду Василю,
Вашим малолітнім дітям:
Єфросиніє,
Ганно,
Оленко,
Олю,
Іване,
я запалюю сьогодні свічку і ставлю на вікно. Я пам'ятаю про Вас. В моєму серці скорбота.
Якщо є Рай, то мабуть Ви в ньому, дорогі мої мученики...
В мене немає більше слів...