я впав у провалля, на дно, на гостре каміння
/як Ікар, поборений сонцем,/ у в’язку, густу тишу,
покинутий і забутий, сам, один, чужий в царстві тіней.
зім’яті, кинуті в купу, вірші, гарчать, як собаки,
кусають за голі литки, за п’яти і рвуться назовні,
запроторені тисячі років у морок душ, у міцні, стальні грати.
вони проростають із зерен слів, із древніх-древніх, ще до Вавилону
обплітають мене, наче плющ, що паркани обплів, і рвуться в дорогу –
славити Бога, паплюжити Бога.
/я прокинусь/ опівдні, під пісні третіх півнів
перехрещусь тричі, зійду місяцем у повні
мертвотно-білим чи терном,
на юдейській Голгофі, крізь пробиті цвяхами долоні.
сон
© Copyright: Синоним Бога, 2009
Свидетельство о публикации №109112804661
Свидетельство о публикации №109112804661
Рецензии
Какая картина предстает,образы!! Поэтично весьма!! И жуууутко экспрессивно!!((
Стихи "гарчать и кусають"...((( будут ли верны эти псы?!
Хорошо,что это сон,хотя не легче.
З.Ы.ты имела ввиду Икара?)
Вика Ковалева 30.11.2009 01:05 • Заявить о нарушении
Стихи "гарчать и кусають"...((( будут ли верны эти псы?!
Хорошо,что это сон,хотя не легче.
З.Ы.ты имела ввиду Икара?)
Вика Ковалева 30.11.2009 01:05 • Заявить о нарушении