Та, що знову перевертаe пiнгвiнiв

                -2-
Буде це, як в Писанні –  смарагдом  по білому. Снива
Упереміж  з бурульками зблиснуть під дахом хати.
Щось постукає в душу.  Втомившись тебе чекати,
Вийду боса на сніг. В небі – птаха. У дзьобі – олива.

Це поморник ширятиме  (символом миру чи просто),
А пінгвіни у сніг упадуть, розчепіривши ласти.
Я – чорти забирай вас! – якісь тельбухаті баласти! –
Вертикально поставлю всю зграю пташину за зростом.

І стоятимуть, наче стовпці соляні,  на чатах,
День, чи два – відморозивши ласти, дзьоби і  крила,
На світанку – алярм! – стежовий запримітить вітрила
Ну, вірніш, на стільниці снігів – золотаві санчата.

Лайки замість оленів. І ти у костюмі святого Миколи
Помахаєш рукою: не мерзни, кохана, за хвилю буду,
Та я вклякну на місці причмелена – Авве! Чудо! –
А тоді побіжу навпрошки, як не бігла ніколи.

Сонце  жовте, як жовтень,  і синє, як очі, небо!
Лайки тішаться моїм пінгвінам, пінгвіни – лайкам.
Ти смієшся: Погода нелітна. Кранти тарабайці,
І тому я санях приїхав оце до тебе.

І на руки береш. І щетина, пропахла раєм,
Виціловує ніжно зі щік перемерзле горе,
Летимо поміж хмари шарлатові – вгору, вгору,
І пінгвін стежовий нам ще довго услід махає.