Вершники амальгами

   З КНИГИ      

2003-2004               
                ВЕРШНИКИ АМАЛЬГАМИ

доверши мене вершнику                вершками з вершини                твоєї довершеності…

               
                Моно-звертання душ               
                Відчуття   (Вона)

Я відчуваю вас на відстані вологої руки.Ви знаєте про це.Вигадує щось вечір, розумно посміхаючись.І я прийду до вас, не каючись,у розмальованих хвилинах закріпаченних дивацтв.Ми вільні тільки в рухах до нелюблячого cерця.
Коли немає остраху у виборі  шляху.Слова звучать, як передчасні дотики, до полотна.Так незабутньо, хоча душевний стриптиз не є популярним. Так само,як регулярні стосунки та вульгарні візерунки в очах співрозмовника.
Не знаючи вас досконально, звертаюся думками до вашого горгонального фону.
Я не вірю в помилки –тільки в небажані кроки.Мене тягне до вас, як у минуле чи в майбутнє.Ми скуті, але кохаємо трикутники небесні…
Інтересно?..

Очікування    (її)

Цікаве очікування твоєї посмішки,несміливих рухів, прихованих думок.
Я хижа, а ти Їжак.Ти моя їжа.Моя тайна вечеря.Тільки краще в це не в’їжджати.
Я не їстиму тебе.Не питиму твоєї крові…А, до речі, у хвилини мойого гніву мати називає мене Горгоною,тому що очі вилазять із орбіт, а коси вбивчо розгойдуються, як живі прути.В цьому образі я страшна або дуже гарна…
То Горгона це я чи ви?Окуляри носимо обидва і знімаємо їх, коли хочемо хитати головами, як віслюки.Так, я тоді віслючка.Ні.Наклепи на самих себе. Натяки до самих себе…Зустрічні смуги збігаються в одну широку дорогу, де немає поділу на зустрічі й розставання…Хоча є бажання, котре може зблизити або розділити навіки…То що робитимо? Потребую перемоги в квадраті.
Але квадрат нагадує клітку, в котру я не вміщуся – моя душа…Удвох ми точно не змістимося…або ж тільки в одинокій дивацькій позі любові: коли нерозривне злиття не виробляє бажання розімкнутися.Ситуація SOS…Процес пізнання веде до небес і до самісінького пекла.В якому завжди відкриті двері, і зверху висить надпис:”Ласкаво просимо”.Тільки у рай нас ніхто так не запросить…
Несвоєчасно, кажуть, але я не погоджуюсь і дарую радість…
Ми ділимося , як брати, хоча я сестра…Коханці діляться і розмножуються.
..буцімто, дають більше одне одному…Жінка отримує дитину, а чоловік відповідальність (якої реально взагалі не існує)
Вони навмисно стають одночасно на терези і чекають, коли одна чаша переважить.У цей час вони насолоджуються рівновагою,тому що відстані між ними немає…оголена прірва кохання…вкрадена безодня почуттів третього кута…ні, це, здається, квадрат.Він не може бути чорним, тому що клітка непофарбована – людські тіла не потрібно фарбувати.Хоча, якщо вони бажають злитися з травою, їм необхідно стати ящурками або…Хамелеонові чари ніколи не втрачають своєї ефективності. Головне, не примішувати дефективність…
Стурбованість червоними плямами…


МОНОЛОГ  ВТРАЧЕНОГО БОЛЮ(Він)

Хронічний хламідіоз заторканих думок.Фобія відкриття справжнього себе, показу люблячої душі.Це не подіум, а ” Імодіум” вже не помагає.
Розлад шлунку і психіки, безумовно, близькі одне до одного, але коли душа харкає кров’ю і постійно згадує про смерть, фармацепція, як і контрацепція, при зафіксованій вагітності, безглузда гра у “ happy end”.Бажання пити без кінця-краю…А ось блювати вже не вмію.Тоді, я не Іхтіандр...не хочу помирати без любові, тому що вона вічна…вибір за мною...не сиди на холодному камінні...
…треба, нарешті, пробачити тому недосконалому створінню її супер-оргазмічні форми і почати новий етап. Не боятися розрубати “гордіїв вузол”.
Вона лише факт, лише завенерована сходинка зрілого життя.Вибух підсвідомості, спрямований до вікриття сейфу власної обдарованості...
Курва, але сурми болю грають по сей день...Обернися! Швидко! Подивися в ті – інші очі, торкнися не запльованого волосся, чутливої душі. Послухайся голосу творення...епідемія деградації не в силах знищити зерно досконального святого ”я” – плодючого...Чому не поєднати? Це шанс...
А якщо інфекція все-ж-таки кинула своє маленьке гниле зерно?
“Абра-кадабра”... Нехай воно зітліє...“Вір-кома-тат-вір”...Нехай згине...


РУХ ІПОСТАСІ.

…взагалі, цікаво бути порушником чужого кровообігу в позитивному сенсі і не тільки…коли ти вже нікого не будеш чекати, раптово з’явлюся я і нагадаю про рух планети Земля навколо Сонця...сумісність між ніг важлива, але не проміняю злиття внутрішніх світів на блискучий сексодром, на 33 оргазми...
“...Я не міняю золото на запльовану бронзу”.

МОНО...ГАМ... ГАМ...

Любити. А сенс? Сенс є.Скривив щурячу посмішку...Імпічмент...Тільки кому?
Ментальні цінності продано, як персики чи глеки...Не як шедеври...Дорожнеча...
Популяризований кітч ґвалту...Усіх навчили калічити факти, як дурних кішок  без  шляпок і клепок, сонця і землі...Без платні...джерготання чистої води...
Це наш справжній світ. Наше майбуття, сходи, вмонтовані в нескінченність...
Я любитиму без кровопролиття, безкоштовно.Мені конче потрібні незаплямовані стосунки.Я не ідеалістка, але ієрархія кохання не є іменним списком брудної білизни... Це філософський  роздум  про єдність чи трахтат про
моногамність...

ФІБРИ МАНДРІВНОГО БОЛЮ(Вона)

Ось я і стою перед тобою: маленька, оголена,  чесна душею і тілом.
Твоя жорстокість ховається, як равлик в свою хатку, і я можу торкатися твоїх очей…Взагалі-то я люблю мандрувати болем. Прислухатися до різкого подиху,  хриплого голосу й танцювати його неповторний танок, – кожного разу по-новому…Зустрічати на сході й проводжати на заході, чекати, як на тебе…
Він зовсім не простий…не банальний…Я спостерігаю за його розвитком, за сяйвом…Кожний міліметр мойого тіла готується до цього спілкування, як до виходу на сцену…Якщо казати правду, я незнайома особисто з усіма фібрами, тому що вони розмножуються  і вмирають,перероджуються, приймаючи збочену форму сучасності або передчасності…Сягнути їх,означає зробити крок…іноді наближений до неможливого…Але фібри так не думають.
Вони на все мають власну думку,бажаючи довести мене до найвищої кари –
досконалості. Кожна з них є кандидатом в Гуру, і тому я досить часто відчуваю себе школяркою. Мої фібри – аскети, котрі занурюються в себе для пізнання мене.Звичайно, я вдячна. Але хоча б раз на місяць мушу заплакати.
Це, як жертва, – не завжди безкровна, тому що буває по-справжньому боляче, і виникає небезпека втрати…Мандрівка навколо себе – це безконечна циклічна гра без правил. Після смерті вона має своє продовження…
…поцілуй мене у сімнадцяту фібру…
…я ось тут, стою перед тобою…………………
   
Перше споткання.

Вершники зупинилися на відстані ковтка.
“Я кінчений?” –запитав він себе.
“Я кінчена?” – спитала вона себе.
“Ні” – скрикнули вони одночасно і ковтнули живої води …
Жити і створювати шедеври,оновлюючи одне одного, масуючи мозок і нерви,
обмінюючись коштовною енергією…Це не бутафорія…Краще без алегоричних зворотів, хоча виникає запитання: ”Комар і Риба житимемуть разом, чи відбудеться акт пожирання ? ” Жерун і жерунка в любовних стосунках чаклують, як можуть…Вони подібні і тому хочуть пізнати одне одного, щоб потім не жаліти про втрачений шанс бути щасливими…
Отакі вони –вершники вічної пустелі, – де скрізь можна розстелити постелю:взаємну, чисту або…Вони грішні, але це є показником споріднення внутрішніх світів…тіл…
Відчуття приреченності – бути завжди разом – народжує страх…
“Якщо ти скрикнеш, Рибо, я почую і швидко прилечу на своїх комариних крилах –навіть  у коматозному стані…із пораненням в серце…
Кланяйся матері і не поминай ім’я смерті так часто…не треба…
Ми знаходимося у колі заздрості, в якому усі таємно або відкрито радіють небажанню визнання наших думок – відвертих : брудних і близьких до святості…Але це не фіаско…тільки початок… народжуємося, хоча схильні до виродження…Не вирвали з корінням, тому треба розмножуватися…
Ось ми і пишемо…
    
  Перший роздум вершника  (Палітра)

Ти прийдеш до мене, палітра життя… чомусь називаю тебе саме так…
Мабуть, тому, що містиш в собі яскравий колорит емоцій, почуттів, талантів…
Так би хотілося тебе кохати, але розумію, що це майже неможливо, хоча не подумай, що я не вмію…Просто мені вже нелегко бути наближенням до ідеалу…Життя їло мене, як орли…тільки живцем…Але я все іще живий та привабливий…Ти ж мене бажаєш?Я знаю…А… Я знаю…Як мені боляче…
Чому ти така юна і чиста, як небо…Я маю всі шанси забруднити тебе, як нафта, річку…Очисні споруди містяться тільки в моїй фантазії.. не сумуй і не жалій…
Я не бажаю тобі смерті, але краще б ти не любила…Сивий вітер під знаком”Victoria”…Стомлений зрадами, вершник…Кохаю тебе – тільки страшно зізнатися  навіть собі самому…Пиши і від’їжджай кудись далеко…
Колись згадай, і під чорною вуалью , із букетиком польових квітів, відвідай мене…Я посміхнусь, і ти відчуєш цю посмішку у свойому серці…
Через сорок років воно  залишиться таким же гарячим і добрим…
Я люблю, хоча боляче…

   
      
 Перший роздум вершниці (Тан-Дем).

Визнаю тебе, як ,може, ніхто ще не прийняв, твою непідробну вроджену геніальність…Вклоняюся і цілую руки, як найкоханішому й наймудрішому.Боюся і люблю, наперекір усім Силам Зла, котрі дихають у потилицю і бажають смерті…може, навіть нам обом…відступати не хочеться, але існують багато “але”, котрі не дають спокійно жити…
хоча б на  тиждень,місяць, рік…бути джерелом натхнення одне для одного.
Бажаю твойого поштовху.Геніальних п’єс.Може, про Андріївську коронацію…
Я щаслива, що ми зіткнулися – зморені вершники одинокого злиття…
Якби нам вдалося стати могутніми, щоб подолати перешкоди –
живі і мертві..недорозвинені…і створити Тан-Дем…Пророкую велику любов,
де ви і я…тільки сльози котяться,мов капітошки, і трохи кішки скребуть, як збуджені мутанти нашого буття…         


Другий роздум вершника (Сила…)

Я хочу, щоб ти була великою жінкою. Щоб твою обдарованність визнали.
Я бажаю, щоб усі чоловіки вклонялися тобі – геніальній, сильній, гарній…
Княжна Андріївська на білому простирадлі поруч зі мною.Щасливий, втомлений від посвяти…Зірвав бурштинові коралі, хреста, сором’язливість – все, що міг…Аспід і весталка…Якби не сьогодні, то ніколи…майже дитина…
Ні, я не педофіл…Вона справжня пристрасна жінка, яку я відчув заздалегідь…
Любіть мене, княженко.Кажіть про все, що відчуваєте стосовно мене…
Хто ж мені ще розкаже…

Другий роздум вершниці(…із Силою)

…в чорній сукні стрічаю нареченого…лише тому, що він любить                чорний колір у всьому…мої білі коси він завжди бажає бачити зібраними у величну зачіску…Щож, я ще гостріше відчуватиму себе княгинею...
 …назад немає вороття…готуйся до посвяти, княжна Андріївська.
Віддайся йому, як тільки можеш, як ніколи, нікому…То вперше…То коронація…То тайна вечеря закоханців…Взаємне обрання одне одного…
Без жодних рабських схильностей…Відчуття Олімпу…Вподобання вищим створінням…Княже, я ваша…Ми перемогли…не страшно… …єдність… …одне…ми…Не забрудни крил наших…Це відбулося, бо інакше не могло бути…Сила із Силою…Не виникає потреби досліджувати, хто геніальніший…сонце…весна…саме сьогодні…
   Третій роздум вершника (Співай a capella)

Твої ненормальні очі кажуть про все.Розширені зіниці, як у Клеопатри, відштовхують і одночасно притягують, як магнетичні струми.
…може, вб’єш мене, княженко?Твоя надмірна увага не робить честі нам обом.
А хочеш горілки? Та ти вже п’яна. Тіло тремтить, як струна, котру я зірвав з твоєї гітари…найтонша… перша…Краще заспівай a capella мою улюблену або все, що заманеться…Сирена…заманюєш…Одне слово, і я в Бермудському трикутнику…Не дивися на мене так…Не люби мене…Це непотрібно ні тобі,
ні мені…Відстань…Зупини коня…Далі я поїду сам…Рішення прийнято…
Не погоджуєшся? Тоді роздягайся. Я хочу мати від тебе дитину. Негайно!!!
Народиться Козеріг…Тобто пикатий хлопець з коштовним скарбом…
Тоді одягайся... Не сьогодні…
         
Третій роздум вершниці(…без імітацій)

Буква”V”, наче незамордована мною ластівка.Був момент, коли я здатна була віддати життя за тебе або загинути разом…Дивне вічуття. Страх і безстрашність злилися в єдине ціле…тільки думка про ненароджену і незачату дитину спиняла екзальтований стан…харакірі запаморочує мозок…Будь самим собою, але яким ти є насправді, невідомо… Якщо бажаєш одягати маски, вигадай свої власні…
…ти ж любиш першість у всьом тому не треба повторювати чиєсь життя.
…у Місіми був свій шлях, а у тебе свій…залишайся непереможним.
…доводиться постійно боротися…особливо з самим собою…але тільки не руйнуй… себе…іще стільки писати…А люди, як бджоли літатимуть,
визнаваючи або ні…твою геніальність…
Намагаюся розподілити ролі, але все настільки ситуативно…
Іще… ти імітуєш чи дійсно здатний на пристрасть? Чини, як хочеш…
…тільки не забувай про те, що я справжня – без жодних імітацій…
               
СТЕРЕО-МАНДРИ.

У ЗОНІ МАЛЬТІЙСЬКОГО ОРДЕНА.

Вона:   Ти помітив, що нас постійно переслідують примари чорного млина та якогось троянського коня?
Він:  А нащо нам позавчорашній хліб?..Щодо коня, то зміна може знагодитися. Цікаво,то він чи вона?
Вона:   Якщо вона, то це одна з жінок, котрі не бажають відпускати тебе у спекотне життя моєї любові.
Він: А якщо він, то якийсь чоловік, котрий вважає, що тобі буде із ним легше, ніж зі мною.
Вона:  Може, хочеш їсти, тоді зупинимося біля млина – тільки справжнього.Там є хліб.
Він:  Хто його знає…Слухай, мені здається, чи примарних коней стало двоє.І в них є крила…
Вона:  А, може, то наші тіні… але чому тоді раніше була тільки одна?
Він: Тому що на початку шляху хтось із нас був неживий або сховав свою тінь під сідло, щоб не привертати увагу саламандр і скорпіонів.
Вона:  А як воно є насправді?Якась дивна гра у зоні примар.
Він: Це потаємна зона Мальтійського Ордена, в яку, крім нас, зараз нікого не пропустять.
Вона:  Чому ж тоді нас ніхто не зустрічає, не супроводжує?
Він:  Усе під контролем. Вони одягнули шапки - неведимки і уважно спостерігають.Бачиш, зустрічної смуги немає – одна широка дорога і сотні рожевих кактусів.
Вона:  Обережно! Скорпіони!
Він:  Я бачу, але коли вони в такому стані, жодної небезпеки…закоханці, як ми.
Вона: То ти закоханий в мене? Це правда чи токсична брехня?
Він:   То є зміна конституції, форми правління і держави, взагалі.
Вона:  Не зрозуміла…
Він:  Поможи мені зберегти себе.
Вона: Але це чужий світ.Я втомилася бути ізгоєм і роздвоюватися для самої себе.
Він:  Ти елемент незвіданної далі чи крок у бесконечність – життя чи смерть…
Подивися туди. Павуки розгойдуються в колисках, як немовлята.
Вона: Так, бачу. Мені страшно…
Він:  Не бійся, я з тобою. Ми разом, як дві квітки у вазі.( До біса забобони!Третьої нам не потрібно.)
Вона:  Не лишай мене саму.Душа шукала тебе скрізь: серед живих і мертвих, щасливих і нещасних.
Він:   Послухай голос цієї ночі.
Вона:  Цеж я співаю!Як це можливо?
Він:  Але твій CD спокійно міг потрапити навіть сюди, в пустелю.
Вона: Може й так, але це звучить  зовсім нова пісня, якої я не записувала на студії.
Він:  Це матеріальний результат поєднання підсвідомості й свідомості.
Вона: Хіба це можливо?
Він: Цілком!..Добре, поїхали…нічому не дивуйся…
Тіні в масках йшли слідом за вершниками, але червоне коло чарівного вогню не давало  чаклунам змоги скривдити закоханців…


ТАЄМНИЦЯ ЧОРНОГО МЛИНУ         

Чорний млин був справді житнім на інформацїю, яка збиралася по безкрайнім полям, агресивними бджолами – робочим персоналом…Але існувало багато зайвого непотрібу, котрий майже не заслуговував на увагу…Хліб, як хліб, але не завжди свіжий, та й ще з присмаком чужих сліз…Раптовий Тан-Дем двох яскравих особистостей  завжди викликає море розмелених чуток, і тому виникла ця хвора розвідницька діяльність…Млин сам вирішив контролювати процес, але знайшлася спільниця – троянська кобилиця, котра жадала цієї інформації,
як птаха, терніїв…Вони блукали за вершниками скрізь, намагаючись якось налякати сірим маревом минулого. Це виглядало, як у низькопробному фільмі жахів, тому над ними посміхалися, жаліли і навіть любили по-своєму.
…чорні думки й зачакловані сугестії не мжуть торкнутися закоханців, коли вони стають єдиним всемогутнім цілим, котре підкоряється тільки Вищому Космічному Розуму…
…млин і кобилиця здавалися слайдами антікварного кінопроектора, який незабаром моргне востаннє…
 
Хто є справжнім? (психоаналіз)

Жіночий ранок починається з брехні, котра ретельно замасковує обличчя, намагаючись приховати істинний образ володарки.Фальсифікація, на котру вже майже ніхто не звертає уваги…Але є чоловіки, котрі ще не зовсім віддалилися від натури і потребують автентичної жінки…Бо часами є жага відчувати природній таємничий запах, котрий зближує або віддаляє навіки; торкатися погляду без жодної хімії, ніжних вуст…але тютюнових вихлопів та дефективного підтексту, типу:”А ти знаєш скільки я коштую?” – теж хочеться...
..вульгарно, але чомусь сексовно…ще й безкоштовно... можна собі дозволити полюбити жінку такою, якою вона є: природня чи замаскована, добра чи зла…
( на свою голову, джентельмени !)
         “Дипломована” брехунка здатна зіграти, як акторка світового рівня…тільки б заманити в свій тераріум…в своє стійло…
Шалений успіх!……………………
 ..і деякий час( рік-два)вони  плаватимуть  в одному ліжку,насолоджуючись комфортною брехнею(часами пірнаючи наліво й направо), але настане той день, коли вона зажадає відкрити свої справжні “кулінарні здібності”,
успадковані по жіночій лінії… і зготує чудове філе…з’їсть, не лишивши кісточок…
…пірнай-пірнай…
…тільки не снайперуй…(хоча ікра –коштовна річ)
…лишайся homo-sapiens…
…люблю pisces…

ЦВИНТАР З-АБОРТОВАНИХ ЗАРОДКІВ.

Щоб сягнути вищого рівня духовності, потрібно пройти тисячі шляхів, почути голоси живих і мертвих, зазирнути у тунель, котрий веде в зону невідомого
Одного життя замало, та не для нас.Ми, котрі несемо в собі думки Бога, розбійника, Іуди, здатні пропустити через себе шлях кожного, хто виникає у нашій свідомості. Можемо спланувати їхнє народження та смерть. Власноручно вкладаємо скальпель або щипці в руки лікара.Немає вибору і страху…Холодний розум вирішує раціонально і справедливо…
  Рідкісний сморід.Крутиться голова. Приступи нудоти повторюються кожних три секунди – вальс блювання…Це потаємний цвинтар, утопаючий у двомісячній крові, незаконнозачатих і незаконновбитих( усіма можливими і неможливими способами). Їхню кров не всмоктує земля.Лише там, де були викидні, видніються чорні плями, як від самогубців…
Страшно ходити тими стежками, але удвох завжди легше, –  навіть дихати заклоаченим повітрям….Побачити, відчути колючий дріт піднімаючогося волосся, почути (неможливий до сприймання) стогін кривавих згустків, і тікати світ-за -очі…
…коли сонце майже сховалося за обрій, на цвинтарі почався кривавий дощ (ніби небесні місячні), і декілька ридаючих ангелів кружляли, б’ючись об землю, багряними крилами…
…Один - єдиний штучний сон, а у пам’яті коли-не-коли відбувається витік сморіду…
         
Я FREE Й ГІДНА.

Я free  й гідна…Не сперечайся з Венерою.Краще проведи генеральну репетицію з хамським нутром…Рухай жабрами і хвостом.Не лінуйся, вершнику. Не вдавай з себе стомленого та не роби дурниць. Вчорашні суниці не матимуть первинного смаку.Їхні краплини нічого не варті…як пролиті в землю сльози…
…не шукай зітлілої досконалості…кава, як love, не відпускає в сон…
…чистота тіла та думок не спонукає до справжнього з’єднання, тому не треба стерильності…Одна – мати народжених…друга – ненароджених…
Яку роль обрала для себе я?
…любимо одне одного в геніальність, забуваючи про нормальні звороти фізіології….це аморально…аномально…
Кохання не часто буде пестити наше ”я”, тому треба навчитися бути стійкими вершниками військової категорії…
Де ти і з ким, кого їси…знають біси з ірисками в зубах…
TERTIUM NON DATUR.

  ЗАКЛИК.
             
   Він.

Я космічний корабель, у зоні небезпеки.
За жодних умов не маю права на зближення…
Наказ зверху або страх усієї людської сутності…На скільки мене вистачить?
Кохана…Метеорит моєї душі зближається до твоєї….жодних випадковостей…
Хоча б тридцять років у щасливому вар’ятському тандемі…
Я не безрозсудний романтик…
 
 Вона.
      
Я спокійна заводь у морі.Збаламуть.Пірни.
Інакше, я перетворюся у доньку Нептуна і почну найшаленіший шторм…
Я ж скажена, і ти про це знаєш.Зупинитися разом – без жодних постфактумів…
У цьому сенс Буття…

 Взаємне запалення сьомої чакри

Хмари схожі на нас: пихаті, фактурні й темпераментні.Зливаються прямо на очах без усякого встиду…небесний вуличний бордель.
Правда, без червоних ліхтарів…Тільки сонце..
Як вони гарно зіткнулися! Як!…………
Я люблю тебе зовсім по-іншому…Без віддзеркалення…без мозаїки…
Березневе свіТання…Ми в тераріумі…пильнуй…
Заборонену хвіртку відчинено…перетинаємо зачаклований  кордон…
…”Дзень”…………
Ось вона, та сама істина, до якої усе життя тільки торкалися, як немовлята…
Взаємне запалення сьомої чакри…Свята любов…


БАЛЕТ            

Вона: На пуантах крадуться думки…
                Рухи в шовкових протигазах…
                Страшно отямити свідомість…
               Вуха відмовляються слухати новини…
Він: Що ти чудиш?
Вона: Це рухи ритуального танцю кохання…
Візьми мене –
         живу наречену,
                новонароджену,
                приречену
                любити життя і тебе.
Він: Ти пустельний бархан… не жінка… ти стихія хаосу мого світу.
Вона: Я коштовне сміття… Рівноцінний Super-Gratis до твоєї геніальності…
Він: Не боїшся повзучих тварюк?
Вона: Ні! Ми в одному коконі. Ніхто не посміє. Зламають жала. До біса троянську кобилицю і млин, війну, чуже масло…
Він: Іди до мене, кохана моя весталка, порушниця мойого спокою… Які вони гарні…(цілує)
Вона: Ти любиш їх?
Він: Так…Коли будеш вагітною, вони стануть, як дві боєголовки.(посміхається)
Вона: Але й жарти у тебе…
Він: Танцюй, мила…Верши свій скажений ритуал…танцюй…балет…
Вона: Так…я танцюю…Як мені добре…
Він: Княжна моя…Тіло твоє біле…очі крижані розпалюють серце…дівчина…
жінка моя…єдина…Яка ти гарна!
Вона: Ти…мій…єдиний…
у небо…разом…давай………..
Він: Так…злітаємо……………….Разом: ………………………………………..

…буття…
Біологічна зброя влучила у заповітну ціль…
Повний місяць зробив задоволений видих…
               Справу зроблено…
Тайна вечеря   на двох…
            

СЕАНС ПСИХОТЕРАПІЇ,ПОЄДНАНИЙ
 В ДІАЛОГ І РОЗ’ЄДНАНИЙ В МОНОЛОГ.
 
Він : Політали, поплавали.Тепер мерщій до великих справ…
(собі) зараз мушу наговорити їй усіляких мордуючих речей.
Віддалитися, зректися цього природнього маскараду...мушу...
Вона: Іще п’ять хвилин у положенні щастя!(знову намагається мене добити)
Він: Я навчу тебе жити не годинами, а хвилинами.
Спіши! Бо не встигнеш отримати “Нобелівську Премію”.
Вона::(зривається з ліжка)
Добре, злидня, злюка моя кохана!(шльопає його по сідниці)
Ти ж знаєш, ми з тобою однієї крові –вар’ятської!
Тому сьогоднішні обійми є для нас така розкіш. Сьоме небо...
Він: Такою ти мені більше подобаєшся.
Вона: Добре, йду ставити каву...
…загорається вогонь...тече вода...скрізь тече...Очі теж трохи вологі, як весняні “люби-мене” після світанкового дощу….знервовані рухи душі...тіла...
Сигарета нагадує безмовного дракона...Світ перевернувся, перескочив через усі ненаписані сторінки...
Вона: Сьогодні я стала справжньою жінкою. Сталося те, чого бажали усі незабруднені фібри...Я плачу...Це вперше за останні три місяці..
Він: Це прекрасно, коли можеш заплакати...
Вона: З сьогоднішнього дня усе зміниться.
Він тобто...
Вона: Усі емоції, котрі були надруковані, стали живими створіннями. Кожне з яких має свій парадний вхід...тобто обличчя...Доведеться вживати більше косметики.
Він Я слухаю тебе, і стає страшно. Але ж ти не перестанеш писати?
Вона: Навпаки, усе загострюється до неможливого...Але для нас не існує нічого неможливого.
Він: Ти мене заспокоїла і зворушила.
Твій талант – ось що мене притягує і цікавить. Як жінка, ти мене не влаштовуєш.
(собі)… чи вона вірить у цю надуману херню...сеанс болю...думає, що я дійсно хам і ще одна “ конченная рожа” в її житті.
Вона: (собі) ...не вірю тобі, кохана падлюка, чорний ангел, мій монстр...
щастя, котрого чекають усе життя...
- Може, з’їмо чогось істовного? Я швидко підігрію. Будь ласка, скуштуйте, це моє серце, роздовбане життям.
Він: Скажене, постійно щось вигадуєш. Добре, ставай до плити і чаклуй...
Або, іди-но, я тебе поцілую у чоло, як слухняну...
Вона: …доньку?
Він Так. Як доньку Вікінгів.
Вона: Стережися, орденоносець чужої печалі...Від котрої я знайду потрібні ліки.
Він: Добре...було дуже смачно...Працюй далі...Які сіднички!
Вона: я тебе не продам, як залякану злидню Господню.
Він: Все, я поплив...А ти у перервах між розмовою із власними клітинами,
роби щось...........................
Вона: Пішов.....................................................
Зачинила двері. Як не хочеться відпускати його…Крижане ложе...
...Як важко вірити у дійсність...немає жодного бажання стерти ореол кохання,
котрий примушує бути найвродливішою, найенергійнішою, наймудрішою...часами...Земля рухається під ногами...
Думки стають у чергу, намагаючись виштовхнути суперницю.
Але я обдуваю їх життєвим подихом пилу й бруду, нацьковую цинічну посмішку, і вони влаштовують показовий святковий парад із вогнепальною зброєю у підсвідомість...Від бою нікуди не втечеш...А ти був приречений до слави із самого народження...Одразу торкнувся холоду першого жовтневого снігу у славі…Я найщасливіша...Це по-за-буттям........
...Швидкою ходою він рухався вперед, на зустріч усім хамам реальності.
Тільки хмари на деревах не дратували.
Він: Гарно почався день. Ще якби молодиця не носилася зі мною, як з писаною торбою. А вона, до речі, міцний горішок...Нічого-нічого, я ще так тебе підкую! Станеш непереможною. А нащо це мені потрібно? Що я роблю?
Здається, ще не зовсім дурний......зміна декору...декольте...
 ... де коло те зімкнеться?
...ідіотка...звичайно, мені добре...так...але невже це щось змінить?
...а що ні?
...поховаєш мене на березі Дніпра......їхати краще завтра...
...завершити картину......філософи роз’їжджаються...
...мені страшно...їй теж.....іще ця Шерон….незреалізована сука,
у якої чомусь закінчилася кава і ще щось...
...егоїстка...а що ти маєш???????????????????
....Так, налаштовуємося на іншу п’єсу......ненавиджу троянд...
...букетик “люби-мене”, глузуючи, поставлю у чарку з горілкою,
щоб ти горіла...щоб разом сп’яніли від кохання...
(дзвонить)
-  це Вас турбує N.
-  це ви мене хвилюєте і збуджуєте...
-  пробачте, я, мабуть, помилився...
-  ні, це я – ваша доля...
- .....................................
- тільки б на то Ваша воля...
- тьху, галюцінації...краще б хлопчячі полюції...
...або якусь каральну революцію...тільки без коралей, але з королевою..
...поетична душа (чи духи) не дають спокою...ненавиджу парфумів...
...дикий спогад...клята алергія (на спогади)...гади...
...Якщо не я, ти мусиш отримати це...будь жорстокою до себе...
...то є екзальтована брехня...про те, що я ненавиджу молодих жінок...
...тебе неможливо не любити... 
...Ти плюс я...Інь і Янь...Світ і Тьма...кому із нас більше поталанить...
...якась ВІРТА не виходить з голови...дивна, але рідна назва...
...біла шкіра…червоне кімоно...твоє обличчя...справді...
Я не збожеволію. Не дочекаєтесь такого апофеозу риб’ячих кісток...
Хами...ха...ми...ха-ха...ми...
...Ти закодована суниця моєї долі............................................      

Я ВБИВЦЯ.

..я професійна вбивця кохання. Не роблю це із холодним задоволенням, хоча на вищому рівні…а інакше не можу… не збираюся відкривати агенції, – звернутися за послугою неможливо…Справа в тому, що я вбиваю кохання в собі…коли немає взаємності…А її не було ніколи, і якщо не з’явиться, все життя лишатимуся кілером – безжалісним знавцем своєї справи. 
Можу дати тільки декілька порад: потрібно радіти від власного болю й отримувати від цього користь,наприклад, у творчості…
А, мабуть, це єдине, що можна взяти для себе. Інакше, біла дорога для чорного сліду. Краще бути гідною вбивцею, ніж нещасною жертвою…
Ні, я не забула про надпис на скрижалях… але дуже хочеться жити…
Я не занадто жорстока…Вбиваю поступово і кричу без перерви.
Тільки ніхто не почує. Я виготувала декілька супер-кляпів, котрі не пропустять жодного звуку люблячого серця…Хоча вони не є вічними, – проходить час, і доскональність страждання оволодіває свідомістю й підсвідомістю, як чорний павучок із хрестиком на спині…
А тоді я починаю займатися духовно-фізіологічним суіцидом, думаючи про кохання мого сьогодення…не знаю скільки недобитих тліють у моїй душі…рахувати не буду…Я не археолог…
…піднімуся на живу сходинку мого садо-маза Олімпу…

                Застрелена думка.

Усі думки про тебе, як невліковні пустельні пси.Чи не застрелити одного?
Вони ж усі стануть проти нас…я з породи Пенелоп. Буду вірною усе життя.
Люблю…бажаю справжнього червоного ложа, нового кімоно і моно для двох…
…Не кусай мене думка про смерть.Зовсім не боляче.Взагалі можу стати божевільною пустельницею – схоронити себе живцем…не боюся нічого. Навіть зрад. Це, ніби очікувана злива…А я тебе таки застрелю!
……………………………………………………
Думка впала на підлогу – з’явилося криваве коло…
Срібна куля влучила у самісіньке серце.
…але це зовсім не свідчить про те, що не відбудеться воскресіння…
…Немає святості.Але треба існувати, сповідуючи думку про смерть..
Ми сильні…   
 
               
                Краще спати лягти і ввійти в твої сни,
                крізь двері, стомлені геніальним даром відкриття.
                Я не потребую змінного взуття –
                Тільки зустрічі…

Незабудковий сон.

Кохання – найкраща в світі шибениця….міцна вірьовка душить, а ти в екстазі –
не намагаєшся звільнитися…Немає кнопки, на котру можна було б натиснути, щоб зупинитися…Є тільки вірьовка, яка затягується міцніше й міцніше…
Немає грані…Швидко й непомітно…Одне гойдання, і все…ступаєш під владу сьомого неба…Кохання… вб’є… охайно…Слава йому, що воно в нас є…
…Вона увійшла сяюча, з німбом над головою. Але замість рук, в неї були букети польових квітів…
Вона: Це для тебе, коханий.( простягнула до нього руки)
Він:…А де ж твої пальці????( скрикнув із здивуванням)
Вона: Я відмовилася від них, тому що жорсткий вибір став переді мною: або квіти, або…кігті…Звичайно я обрала твої улюблені, ось ці…
………………………………
Він не міг говорити. Сотні думок оволодівали ним одночасно.…
Тільки взяв її долоні і вдихав запах квітів…
Він (думав)
Але ж вони можуть швидко зів’янути.…треба занурити у воду…
…невже вона постійно буде прикута до двох ваз…чи доведеться купити акваріум для її рук?.. збожеволію…
- Я у захваті, мила, але що ми робитимемо із квітами, коли вони зів’януть?
Вона: А це станеться у день нашої смерті. Не раніше. Я покладу їх тобі на груди, і нас погребуть удвох, як за древніх часів…
……………………………
А ти думав я відпущу тебе самого?
Він: Ти усе вирішила без мене…тоді плідно працюй…
Вона:Я розумію.Не треба так хвилюватися…
Він: Чи це взагалі можливо жити із незабудками замість долоней…
І хто вимагав у тебе цього жорстокого вибору?
Вона: Доля. Вона прийшла на сході сонця і зробила прес-конференцію.
Тебе заборонили запрошувати…
Він:Ну і справи!..А ми взагалі у своєму глузді чи це твій дурний сон.Один із ненормальних снів Касандри Андріївської???
Вона:Вплети мені декілька квіток в коси.
Він:Я тобі краще встромлю декілька бджілок кудись, щоб ти прийшла до тями…Може, наковталася якогось каліпсолу? Чогось до нас постійно вештається цей твій друг лікар. Мабуть, точно чогось підмішав нам обом…
Вона: Ого!!! Хоча і це не виключено.(почала реготати)
Він: Це драматична ситуація, а ти смієшся і пестиш мене, весно…( підходить і обіймає її за талію) Поїхали в ліс. Може, там щось проясниться.
Вона: Так!Я хочу в ліс! Збираємось, мерщій! А що взяти з собою? Може, я зроблю канапки?
Він: Подивися на свої руки і забудь про канапки, кастрюльки, каблучки(а це економічно)…Стоп…Невже доведеться наймати домогосподарку?
Вона: Заспокойся. Все минеться. Це просто якесь тимчасове чаклування…
…не витримаю сторонньої людини…Я єдина господиня у цьому домі!
Він: Менше балачок, сідай в машину, лісова царівна…
…………………………………..
…Обоє прокинулися із здивованими очима. Він одразу кинувся до її долонь і зробив видих полегшення….
Він: Знаєш, мені наснилося, що у тебе замість долонь…
Вона:…незабудки…
Він: Як ти взнала?
Вона: Мабуть, ми бачили один і той же сон.
Він: Але це неможливо!
Вона: Усе можливо…
………………………………….
І вони почали розповідати одне одному відомі подробиці незабудкового сновидіння. Іноді важко відрізнити реальність від сну…
…зібралися і поїхали до лісу. Назбирали два букети незабудок…
А увечері прийшов лікар і, як завжди запропонував спробувати справжніх глюків.
Він: А, може, погодитися? Хоча після твоїх букетів, наркота відпочиває…
(почав придивлятися до її очей)
Вона: Це був найромантичніший сон нашого життя…
Він: Мабуть, не останній…
Вона: Ось, це тобі.(простягнула йому сім незабудок)
Він: Я зрозумів, нарешті….Ти – моя Незабудка…Моя єдина квітка“Люби-мене”…
Люби мене…тільки мене…

ВІЧНА БОРОТЬБА.


Вона: (думає)
…Лежимо на серцях.Емоції заковані у кайданчики – тоненькі, але важкі…
Дихає безмежний простір любові.Виникає бажання розпалити казкову пристрасть…Я люблю тебе…У мене ж іще не виросли усі чотири зуби мудрості…Вар’ятка…
(він проснувся і одразу почав філософську розмову)
Він: Ти коли-небудь думала про те, що інтимні стосунки – це боротьба зі смертю?І тільки коли забуваєш про смерть, виникає справжня любов із вдалою перспективою продовження роду…
Вона:Я тобі хотіла сказати про інше…Коли я дивлюся на тебе зверху, мені здається, ніби я тебе розпинаю,але ж я зовсім не бажаю тобі смерті…
Він: Це означає, що ти дивишся на мене по-справжньому.
Вона: Але це страшно.
Він: Не треба цього боятися.Смерть – це єдина справжня матеріально-духовна сходинка в небуття…
Вона: А як же вічне життя…Ти зовсім не віриш у те, що коли-небудь наші душі зможуть незалежно літати у вищому астральному ефірі?
Він: Так, більше всього я вірю у страждання.
Воно є поштовхом  у творчості.
Вона: Я згодна з цим.
Він: А давай іще трохи подрімаємо.
Вона: Тільки я хочу голову покласти тобі на груди.
Він: Добре-добре…(думає)
Її інтуїція нагострила ніс.Шкрябає думка про те, що я бажаю повернутися у гойдалку минулої пристрасті.Ну щось в цім є…
Вона: (думає)
Голка ревнощів коле мені язика, намагаючись перевтілити у змію, але мушу бути мудрішою…( шепоче, думаючи, що він спить)
…Духмяний коріандр мойого сумління, тільки б цілувати тебе…
…відчувати рідний запах тютюну на твоїх вусах й борідці… саме там несуть свою варту поцілунки…нема нічого кращого, ніж обіймати тебе усією сутністю
( А він не спить,прислухається  і думає)
Він:Знаю, що це позачерговий іспит, але хочу пити саме цю воду…
…моторошно, бо запитання, наче нахабні воші, гризуть без кінця працюючий мозок… я не потребую нагород й подяк…тільки твоєї присутності…
Вона:(думає)
Може, це божевільний крок, але там, у лівій шухляді зверху знаходиться чек на моє життя.Звичайно, немає жодних цифр…Воно безцінне, як і твоє…
-Ти спиш?( торкнулася кінчиком носа його щіки)
Він: Вже ні…що тобі снилося сьогодні?
Вона: О….Сьогодні я прокинулася із царською думкою про те, що вагітна…
Він: (швидко піднявся)
Мила! Чому?Ти щось відчуваєш? Тебе нудить?
Вона: Ні-ні…Просто уві сні велика риба винирнула із води  і вчепилася мені у руку.Я не змогла її відчепити…То кажуть, що це є прикмета саме до цього…
Він: Це ікорний фарс!Знаєш, що іще кажуть?
Вона:А що?
Він:” Дурне спить – дурне сниться ” Але зроби тест для заспокоєння нервової системи…
Вона:Твоєї? ( надула губи, як жабка)
Він:Нашої…У-у….жабка.Не пожирай мене, а то покусаю…
Вона: Хто кого!
Він:Іди сюди! Мамуся…
…Сон збаламутив їх обох і вони дуріли, як діти.Носилися по мешканню, як заведені паровозики…
…А голоси нащадків шепотіли  в один голос, що вже таки настав час кинути сім’я…
…та й мати ще рік тому подарувала їй книгу ” Йога підчас вагітності”…………….

Обітниця

Як добре, що я не запальничка. Ти їх постійно десь лишаєш або губиш…
А мені б хотілося бути твоїм додатковим живим корінням, котре б тримало тебе скрізь і завжди…Стабільність є хіба що у природній зміні дня і ночі…
Досить вже блудити по-між сухих стеблин, займаючись некрофілійними пестощами…Нехай вона живе.Не бажаю зла нікому…Не моє це амплуа…
Сьогодні я відчуваю глибокий погляд твойого суму…Він мудрий…чи ти…
…Не робити з Цього культу…а нащо жити?.. для кого?…для себе?
…назад немає вороття…Булгаков мені про це засвідчив. А йому я вірю…
…театральне дійство у храмі…весілля двох туг…сни потрібно записувати…
…замок…камін…павук…це не лікується…кохання наше справжнє…
…бажаю тебе душею, майже не відчуваючи спраги тіла…
…Сила із Силою…це я, твоя мила, княже…доля нас в’яже, єлеєм маже…
…матуся розрізає великий гарний торт…
…імортель цвіте навколо…почуття у святкових сукнях…
…килими стелять  для нашого ходу…
…наречена  у нестандартних червоних шатах…найгідніший лицар веде її…
…катуйте, тобто карбуйте нас обручками… це червоне чи біле золото…
…яке щастя, що сережки допарувалися…

МІСІМА.
Місіма…Оновлений храм…Сум одягає обручку без імені…
Співають:”O’Sanna”. – Геніальності…Присяга на сльози у блакитному…
Забуває про дослідницькі  повстання болю…Небезсенсовність відданості…
Це не просто ще одна сторінка…Колисати генія – новонародженого…
В сутінках неправди причаїлася справжня любов – свята, освячена вогнем і кров’ю…

РІКА ВІРТА.

    Пустельний берег ріки ВІРТА. Дві постаті у червоних кімоно стоять із простягнутими руками в небо.Космічна енергія райдужно проходить крізь кожну клітину, балансуючи семичакрову систему. Діалог із безмежним Всесвітом…Вічна весна удвох.Осягнення справжньої гармонії:внутрішньо і фізично. Відсутність фобій.Жодної утопічної гри.Абсолютна реальність, існуюча на планеті Земля…Дотики щастя, як розмаїття фарб:
материнські, дитячі,братські, дружні, кохальні…

Вона:Колись у нас буде дитина.Впевнена, що хлопчик.
Він:Ще півроку тому, я б засміявся і не повірив.За що мені така дивна нагорода…
Вона:За всі страждання й молитви.
Він: А хіба я коли-небудь казав, що молюся?
Вона:Ні, але кожна людина – це храм.Краса його мінлива.Усе залежить від ставлення ставлення до себе і до отоючих.Але це зовсім не означає, що душа мусить ппостійно стояти на колінах і просити прощення.
Він: Ти мій розумний маленький янгол варягівської крові. Тебе варто послухати.
Вона: А ти непереможний вершник моєї слави.
…Заплющені очі.Фіолетове сяйво.Вигаданий запах квітів…насправді, це тіла.пахнуть весною. Хвилі граються, роблячи, зцілющий масаж. Сонми позаземних думок охоплюють відкриту нішу ментального світу…
Він: Ти будеш зі мною до кінця?
Вона:(різко встає) Так,до останньої хвилини.
Він: Знаєш, у Вселенському Храмі запис про шлюб роблять за бажанням.Але ми батьки Слова,тому для нас це має значення.Чи не так?
Вона:Так.”Я кохаю тебе”( написала  пальцем на піску)
Він: Я теж. Як нікого на цім світі…і на тім …кохатиму тільки тебе…
Вона: Я знаю…Іще знаю про те, що ми житимо вічно.Разом…
  Червоні кімоно розгублено відпочивають на піску.Сонце із задоволенням випалює їх, трансформуючи, у рожевих птахів, котрі ось-ось злетять у вічність.

НовеЖиття.

Вона:Ти чуєш, як б’ється його серце?..
 Він: Так…            
**\/\/\/\**\/\/\/\/\/****\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/\/****
Вона:  Послухай його думки. А я намагатимусь відчути їх у своїй підсвідомості…Торкнися…
Він: (притулився вухом і почав вслухатися)
-Здається, здивований, що не може вільно пересуватися. Не вистачає йому простору материнської утроби. Він уже думає про перспективу першого дня своєї появи на світ.
Вона: Цей день волею-неволею почнеться зі стресу. Головне, щоб не було ускладнень…( у неї на очах загорілися ледве помітні сльозинки)
Він: Жодних не буде.  Ти сильна жінка, я сильний чоловік. А дитя є найсильнішою часткою нас( Пригорнув її до себе).А коли усе відбуватиметься, я буду поруч з тобою.
Вона: Ні, кажуть, що чоловіки не витримують і зомлівають.Доводиться спасати
Він: Я іншої породи! Мене не потрібно рятувати.
Вона: Так-так, я знаю, що ти у мене самий неповторний…Саме тому я вагітна від тебе.(Сором’язливо опустила очі)
Він: (Обійняв її і пошепки сказав «дякую»)
Вона: Ой-ой….Він б’є мене лівою ножкою, а зараз ручкою…лівша…
Він: Наша кров…
Вона: У мене тато, дід і брат теж ліворучні. Мене, мабуть, теж перевчили, бо я вмію писати лівою…
Він:Кохана, строк підходить так помірно і так швидко.Як ти думаєш, зможеш сама народити? Тобто, «кесареве» не загрожує?
Вона: Гадаю, що стимулятори не завадять, а родити хочу сама. І зовсім не бажаю, щоб ти став імпотентом! Після операції потрібно іще два місяці ходити зі швами…
Він: Думай зараз про себе і про нього…
А щодо імпотенціі, то просто з’явиться більше вільного часу.
Вона: Розумію, але я піклуюсь про тебе.
Він: Добре, яноглице моя…
Вона: Невже з цариці можна перетворитися у святе створіння?
Він: Ну-ну, не вередуй, а то побіжиш за сигаретами. ( посміхнувся)
Вона: Так-так, а ще за чим? Знущаєшся з вагітної жінки…Йой! Як я зараз схожа на кенгуру…( Зробила серйозну гримасу)
Він:  (не  міг стримати сміху)
Вона: Знаєш, мені до сих пір не віриться, що це все відбувається з нами.
Він: А це єдиний процес, котрий не переставатиме дивувати світ ніколи…
І ми причетні до цього духовно і фізично…Ми створюємо…
Вона: Гармонія – це є найголовніше…
Він: Добре, тримайтеся.Я пішов зробити вам яблучний сік.
Вона: «Каблучний» сік? А як це?
Він: Яблучний…але те, що ти почула, звучить досить цікаво і має навіть сенс…
Вона:  «Каблучний» сік – це сік при офіційних сімейних стосунках.
Він: А нехай!!! Ти, як завжди, влучно.
У саме яблучко.
Вона: Нам з тобою це дано, як нікому.
Він: Мабуть, ви праві, мадам. Так, лягайте і чекайте…
Вона: Слухаюсь вашого наказу, генерале!
Він:Струнко!
Вона: Все-все…заметушився, зарухав жабрами і хвостиком… ( цілує його у вуста)
Він (виривається): А якже!
Вона: А давай краще послухаємо Шопена.
Він: Із превеликим задоволенням, княжна Андріївська…
……  ….. …  ……  ………….
Звучала улюблена музика, і вони  відчували наскільки нерозривними стали їхні життя. Наскільки глибоко вони приросли одне до одного…

ПІД КУПОЛОМ.

Під куполом світлої плями розгойдуються наші думки…
Ми вибрані…Злітаємо…Крила працюють…Жодних технічних проблем…
Це база щирих почуттів…Постійний подих екстазу…
Реактивний оргазм. 
” Одна плоть єдина ”. Космічний Розум дарує справжньої сили:необ’ємної, безмежної, невизначальної…
Змінимо світ – так чи ні?Так…Так…Об’єднаємось навіки – ми…Ми…
Я народжую!…
Це пологи!…
Вони йдуть!…
Сіамський біль…………………..
Двійня…
Слово і Кохання ………………
Нарешті…………….
Годуватиму сама…
Ніякої альтернативи…
Не шкода персей…
Це тільки початок…
Наш…
Ми під куполом…