Що далі?
А це ніколи не ясно, і завжди млосно, і завжди страшно.
І всі комітети з питань моралі
Не знають скільки кохання важить,
І чи можливе життя спочатку
В твої (зазначити скільки) років?
Ти викидала його краватки,
Ти забувала його пороки,
Ти відправляла дітей за місто,
І била в обличчя своє горе…
А прокидалась від сліз чиста,
І щиро шукала на стелі зорі.
І розплітала старе намисто
(воно і так ніколи не личило),
І груди твої мов зів'яле листя
Готуються впасти, позбувшись ліфчика…
Але підіймай обважнілі руки,
І силуйся вірити безупинно.
Ти маєш бути щаслива, суко,
Бо ти не покинута, а вільна!
свободна
© Copyright: Александра Очман, 2009
Свидетельство о публикации №109111907709
Свидетельство о публикации №109111907709
Рецензии
