Недолюблені і недокохані,
Хоч сивинами скроні взялись…
Біжимо, біжимо ми дорогами,
Залишаючи "це" - на «колись».
Живемо увесь вік сподіваннями:
Що роки нам, ще прийде наш час!
І хтось келихи з ніжним коханням нам,
Як дарунок найбільший подасть.
Будем пити його шаленіючи,
Захлинаючись від почуття,
Що сягнули того, про що мріяли,
В нагороду за наше життя.
Та щось літо до осені хилиться.
Ми ж усе то в трудах, то в борні.
А кохання вже з келихів вилилось,
Залишивши краплини на дні.
Наша осінь уже листя губить,
Стоїмо на порозі зими…
Хтось у світі когось ще долюбить,
Але то вже не нас і… не ми.
Недолюбленные...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2009
Свидетельство о публикации №109111904619
Свидетельство о публикации №109111904619
Рецензии