П1л1грими в1к1в

Пілігрими віків
Драматична поема з пророком
Дійові особи: Ведучий 1, ведучий 2, Голос, Сковорода

(Відкривається сцена. Великий портрет Г. С. Сковороди, нижче обіч портрета репродукції картин К. Трохименко „Сковорода серед народу”, І. Їжакевича „Г. Сковорода в дорозі”. Звучить духовна музика Березовского)
Ведучий 1: 18й вік. Романтичний, суперечливий, страшний. Зродивши себе, а далі, заматерівши і набравшись снаги, він народив на благословенній землі полтавській його, Григорія Сковороду.
Земля, що стелилася під ноги зродженому в лихі часи пророкові, не мала назви. Це була не держава, не вітчизна, не серцем прийнята батьківшина. Вона малася територією, а з ласки Московського царя названа Малоросією, якби на противагу тій великій холодній землі, що злісно споживши її наймення, гонористо величалося Великоросією.
Такого світ не відав, не знав і ніколи не сподівався. Люди втратили самоназву, себе, свою предківщину. Стали ніхто і ніщо. А хіба маються пророки в ніякій та нічиїй землі?
Несть пророків на цих теренах!
(Концерт для флейти з оркестром - грає)
Ведучий 2: Він залишив землі і небу унікальність своєї філософії серця, гармонійно злитої з феноменальністю його земного життя аскета, який вчив, як жив, а жив, як учив.
Дякуємо тобі, Господи, за милість Твою, явлену нам у величній постаті духовного нащадка святого Андрія Первозваного, вільнолюбного, боголюбного воїна Христового, бунтаря духу й любителя „благотишія”, великого людинолюбця і людизнавця Григорія Сковороду! (Звучить духовна музика Веделя)
Є й зараз на Полтавщині над річкою із символічною назвою Многою село Чорнухи, а вньому незаселена ділянка, яку звуть дворищем Сковороди. Саме тут стояла хата Сави і Плажки Сковородів. У тій хаті 3го грудня 1722 року побачив світ їхній первісток Григорій. Батьки його чесністю й правдивістю славилися на всю округу. Підрісши, Гриць любив сидіти під верброю, що купала у Мнозі свої зелені віти, і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем.
Пасе, бувало, гусей і грає, забуваючи про все на світі.
У грі можна впізнати і повів вітру, чи шелест осоки, гелготання гусей, чи плескіт риби. Які звуки вловить хлопець, ті й відтворює на милій серці сопілці. Всю душу у гру вкладав.
Колиж тато працйював біля хати, Гриць намагався допомогати. Вочевидь, саме із сім'ї він виніс перевонання: „Хто труда не перейде, до добра той не прийде”.
Ведучий 1: У 16 років здійснилася давня мрія майбутнього українського просвітника – навчатися у Києво-Могилянській академії. Він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. Проте, згодом, посидівши ретельно за наукою та увібравши книжні знання, молодий Сковорода не бачив подальших перспектив у сидінні. Він прагнув свободи дій і мислення.
Вже відомий своєю активною педагогічною діяльністю, поет-просвітник викладав піїтику у Переяслівському колегіумі. Новаторський виклад спонукав творчу молодь до свободи лету поетичної думки, вільного мислення. Напевно саме ця нетрадиційність і викликала заздрість у колег філософа. Не бажаючи бути затиснутим у лещата догматів та примх керівництва, Сковорода йде з цієї роботи і влаштовується домашнім вчителем у поміщика Степана Томари. Та невдовзі і тут знаходяться „свинячі голови”, що їм, як відомо, бісер не до смаку. Приблизно з рік Григорій Савич продовжує викладацьку діяльність уже у Харківському навчальному закладі. Але й тут своєю критикою церковної схоластики та несправедливого соціального ладу він досягає цілком очікуваного в усі часи результу – звільнення.
Ведучий 2: Напевно, саме тому, відкидаючи всі пропозиції царського двору, відмовляючи монастирям, чиновникам, маючи колосальні можливості й відкриті дороги до стрімкого кар'єрного зросту, Сковорода вирушає у свої „мандрівні академії”. Адже, „пізнавши себе, - пізнаєш Бога в собі”. Мудре слово його притягувало людей. Зайде він, бувало, в село, сяде край майдану, на цвинтарі або в когось на подвір'ї, скине торбу, дістане подругу-сопілку, заграє народної „Ой, піду я лугом-долиною” – і сходяться люди. Тоді мандрівний філософ виймає книги, читає, вчить. Коли ж пора гаряча і дорослі в полі, збере малят біля школи чи в хаті, розповідає казки, ним же складені, навчає читати й писати, довірливо бесідує з малечою.
І виламавши палицю із тину,
Він темними байраками пішов
Кріпацьким дітям викладать латину,
Бентежити думками рабську кров.
(Д. Павличко)

Ведучий 1: Тепер він – навчитель, що несе в собі силу раніше прочитанного й сказаного йому. Аби світити людям, треба набратися сонця. Бо на нові шляхи треба нові ноги. А їм необхідні дороговкази. А то зрячі посохи, сиріч книги, грамота, письмо. Людина – це гарний повний колосок, а він – це рослинна сила, що створює стеблину та її частини. Але серце в людини – коріння всього, кожен є тим, чиє в нього серце. Людина з вовчим серцем є вовком.
Голос (за сценою):
Каменя один преділ – лежати.
Вітрові один закон – лети!
Тільки я поставлений питати,
Як не цілі, то бодай мети.

Та хоч як – в лиця свойого поті –
Зважу міру явищ і подій, -
Камінь твій лежатиме і потім,
Вітер той летітиме й тоді.
(Євген Плужник)

Ведучий 2: На твердження аристократів, що народ нібито заснув навіки і не здатний сприймати науку, філософ гнівно відповідав: „Про мене балакають, що я ношу свічу перед сліпціми... що я звонар для глухих... – хай вигадують! Мудрствую: простий народ спить. Але від усякого сну прокидаються, і хто спить, той не мертвячина. Коли виспиться, так і прокинеться, коли прокинеться, то очуняє і запильнує”. Великий філософ вважав, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Пізнаючи свої нахили, людина правильно визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Чимало людей займають не свої місця:  один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Веління природи – це веління Бога в людині.
Що ж таке щастя, пане філософе?
Сковорода: Щастя людини – не в їжі, одязі чи тимчасових насолодах, щастя в обмежені бажань, у визволені від примх та зайвих прагнень, у любові до праці, в широкому розумінні своїх обов'язків. А ще  - воно в серці, в любові, а вона – у законі вічного. І вселенська віра – найблаженіший дух.
 Любов початок усьому. Щастя в нас самих. Віддатися на волю Бога – значить жити по природі. Розум повинен відшукати істину, яка не дана готовою. Вона народжується в „сродній” праці. Ото коли ти народився, тим і мусиш жити. Коваль – ковалем, косар – косарем, а співак – співаком.
Як розкошує бджола своєю працею, збираючи мед! За мед їй відбирають життя, але вона не перестає трудитися, доки живе. Солодкий їй мед, але ще солодший труд.
Ведучий 2: Отже, труд – суть людського буття. А звідки брати сили, натхнення для праці? Адже, навіть, якщо людина і йде своїм шляхом, вірна своєму призначенню, навколо неї вирує життя, з усіма його спокусами, зрадами, горем...
Сковорода:  Людська сила не в тілі, а в розумі. Найбільше людина повинна оберігати душу. Людина – не що інше, як суха мертва палиця, з середини якої може просцвести квіт, що ніколи не в'яне. Життя людини залежить від мудрого поводження, в злагодженому єднанні людини і природи.
Голос (на духовній музиці без співів):
Вчись у природи творчого спокою
В дні вересневі. Мудро на землі,
Як від озер, порослих осокою,
Кудись на південь линуть журавлі.

Вір і наслідуй. Учневі негоже
Не шанувати визнаних взірців,
Бо хто ж твоїй науці допоможе
На певний шлях ступити з манівців?
(Євген Плужник)
Сковорода: Людина – істота не тільки біологічна, а ще й духовна. Без твердого ясного уявлення, для чого їй жити, людина не погодиться бути на землі і швидше знищить себе.
І хвала тим, хто противиться буденності, хто намагається достукатись до людської душі, до людської гідності. Час прислухатися до себе, знайти в собі те, щоб відгукнулося на добро і само починало творити добро для інших.
(Тревожна музика, бій в барабани)
3й блок „Сковорода й козацтво”
Голос: Трагедії завжди терзають твій народ, якого зречуться творчі індивідууми і, відкинувши зі зневагою стихію характеру свого народу, стануть лицем до чужого і насильно його надсаджуватимуть.
Тож творчий індивідуум тільки тоді може творити вартісне, коли визнає себе істотою вищою над колективом і коли, не підлягаючи колективові, все-таки почуває свою спорідненість з ним.
(Хор Оріана)
Ведучий 1: Гірким болем, тугою наповнела серце пророка звістка про знищення Запорізької Січі як оплоту народу, світоча правди, подвигів во славу люду українського.
Знищення Січі – це знищення вільнолюбного духу нашого люду, якому було присвячене сподвижницьке життя мислителя. Бо ж відомо, що справжнє щастя – це слугування народу, опікування ним, як собою.
(щось про козацтво і Сковорода)
Такою є воля Господа, шлях до якого торував геній нашого мудреця. Пізнавши свій мікрокосм, людина торує шлях до макрокосму, бо вони мають єдність і співвідповідність. Від самопізнання відкривається шлях до Богопізнання як найвищого досягнення духу.
(бандурист із Думою про Січ)
4й блок Сковорода і релігія
Ведучий 2: (його досягнення у теософії)
Сковорода сприймав Біблію, як поетичний твір, що приховує істину під зовнішніми образи. До найбільш відомих його трактатів відносяться "Разглагол о древнем мире" и "Беседа двое". В останьому з них мова йде про два світи – вітхий та новий, наче про два начала – тлінне і вічне. Проте, найбільш зрозуміліше та простіше погляди на релігію й христіянство виклав у роботі "Начальная дверь ко христианскому благонравию".
Голос: Пізнай у собі силу розумну, слово Боже, слово вічне, десницю Божу, закон, владу, царство, невидимість, образ Отця Небесного! Розкрий серце твоє для прийняття віри і для обіймів того чоловіка, котрий Отцю Своєму Небесному є замість сили його і замість правиці його навіки віків.
(Хор Шпак)
Ведучий 1: „Сад божественних пісень”  Григорія Савича налічує понад тридцяти віршів-романсів. Усі вони написані на біблійні тексти, деякі з них являють з себе хвалебні оди, присвячені деяким особам. Не ввійшли до збірки лише байки, епіграми та вислови знаменитого філософа. Деякі вірші написані латинською мовою. Окрім того Сковороді належать декілька перекладів.
Поєднаня філософії і музики можна осягнути з таких його думок: „Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнушим, так бесіда з відсутнім другом буває набагато приємнішою, ніж з присутнім”.
Пам'ять про народного філософа дбайливо передавалася й поколіннями співців. Розповідали люди, „що то був філософ, який віддалився від життя, ходив пішки, босий”. Серед слобідського кобзарства особливо шанованими були твори „Де згода в сімействі”, „Ой ти пташко жовтобока”. Нерідко у їх виконанні авторські твори обростали новими куплетами і варіаціями. Так „Всякому городу нрав і права” та „Сковородінський псалм” поступово став налічувати кілька десятків куплетів.
(Тріо бандуристів)
Ведучий 2: Кожна людина – це лише момент, що проходить у своїй особистості на загальному тлі свого народу.
Ведучій 1:  Знаючи історію свого народу, маючи велику спадшину за плечима – легше жити і творити нам.
Одним з таких, хто продовжує справу мудрих наставників минулого, є у наш час Анатолий Шевченко — майстер, що досконало володіє формою, звуком, кольором музики, талановитий виконавець, композитор, музикальний теоретик, эссеїст та художник.
Завжди готовий ділитися своїм талантом, Маэстро, є унікальним випадком в історії виконавчої практики, має колосальний репертуар, який насичено багатою політрою почуттів. Різні жанри та напрями представлені у винятковій манері виконання, феєричній віртуозності, глибокій і прониклевій інтерпретації гитариста об'єднують сьогодення й минуле, зазіхаючи на майбутнє.
Пан Анатолій представить нову, не знану ще поціновувачами своєї творчості, композицію, написану на кант Григорія Сковороди „Ангели снижайтеся”.
(далі: подається як довідка, читається швидко і стишено)
Сама форма канта дуже давня. Український духовний кант 17-18 ст. – яскраве явище церковного співу епохи бароко, що наслідує кращі загальноєвропейські традиції. Однією з типологічних прикмет українського духовного канта є синкретичний спосіб творення, що поєднує в одній особі автора і композитора.
Виступає Анатолій Шевченко (грає кант на 4 хвилини)
Ведучий 2: Господь Бог створив для нас чудовий досканалий світ. Дав нам закони, за якими жити у ньому. І дав людині вибір. Саме через право вибору усі люди в світі стали різними. Остаточно поганими, добрими, грішними та такими, що прагнуть до досконалості. 
Сковорода: Благослови пілігрімів, Господи, що йдуть дорогою посланника Твого, бо ж недарма лишилися сліди його во славу імені Твого. Бо ж вірна дорога того, хто живи, як учив, а учив, як жив.
Ведучий 1: Григорій Савич Сковорода мав для України значення всім своїм життям. Життя його спинилося на високій ноті. А далі – вже бесмерття почалось...