Туман
Він приляже на мої молоді коліна найніжнішим із чоловіків,
Лежатиме тихо, сонно, ані рисочка суму, ані чуття якого
Не ляже зморщечкою на його високе чоло,
Не схвилює його повних дитинних губ,
Не вкриє павутинкою шкіру біля очей.
-Люляй-люляй, туманочку,
Дівка вишила сорочку,
У любистку полокала,
Свою долю накликала...
Співатиму півпошепки, і чесатиму біле волосся,
А він вдаватиме, що спить, і посміхатиметься,
І барвисті метелики з його снів сідатимуть на мої руки,
І його тіло проросте в моє тіло,
І білий гребінь лунко упаде на долівку,
На ранкову долівку готельчика в БудаПешті....
Свидетельство о публикации №109111803798
зваблений гірким любистком її кіс і сорочки.
- Таки накликала долю,- усміхатиметься,
туманіючи від доторку пучками до сизої голови.
Олись Лапковский 18.11.2009 17:48 Заявить о нарушении
тектиме протоками вулиць у блюдця порожніх площ.
...а ніжність така німотна, як тільки буває зранку
...а ранок такий дрімотний, як тільки буває в дощ
...
ДЯКУЮ, Лідіє!
Ганна Осадко 18.11.2009 18:49 Заявить о нарушении