Туга

І тільки біль, і більш нічого…
Тримає серце, як тортури…
І наче б то залізо у грудях…
І я не можу зняти цю напругу,
Тягар образи, що минула,
Але із серця все одно не йде!
Як збутися ЇЇ?
Вже неба край світлішає на сході…
І ніч короткая  минає,
І ліки не допомагають,
І ниє, і болить плече,
І так у грудях гаряче,
Як та пожежа…
Хоч водою заливай!
І хто не знає – хай довіриться мені!
Любов – то є робота, вічна пастка!
Коли прикута, ти біжиш у колі,
Як білка та,
Та іншої не знаєш долі…
І вискочить не маєш змоги,
Бо перекриті всі дороги
З тієї клітки,
Що бува
То сірою ,то золотою…
Із мрією, прикутою додолу
Та величезною незламною стіною,
Зведенною  з сумління й непокори,
Що відгорожує  від мене цілий світ!
І розтрощить її немає сили…
І та образа так засіла
У всіх куточках!
Їсть мене ,тривоже!
Залишилось мені молитись…
Милий боже!
Нехай мені молитва допоможе
Нікчемну вгамувати біль
Посеред ночі!
Облиш мене і не дивися в очі!
Відхлинь од серця ,дай передих ,спокій!
Одного разу,
Забувши кривди і образи
І переживши ці нестерпні дні,
Я, мабуть, повернусь…
І що залишиться мені?
Того кохання
Самі уламки на дорозі позбирати…
Ніхто на мене вже не буде там чекати,
Бо час іде…
Тому засіла
У серці скабкою нудьга…
Та сум не хоче відпускати…
І біль у серці не вщуха…
Мине багато часу, рани всі загоїть,
Тяжкі думки, що непокоять,
Від себе прогоню…
Надам  душі бажаного спокою,
Життя сторінку знов перегорну!