На вокзалі зустрілись вони.
Він – у Київ, а їй – у Росію.
Перекинула хвиля човни,
він сказав:”Я… я вже не зумію
жити так, як усі ці літа.
Дай мені хоч якусь та надію…”
І торкнулись з вустами вуста,
у серцях вигріваючи мрію…
Розлучили їх літаки,
божевільні залізні машини.
Мало статися так все таки:
у вогні її серце загине.
Він заплакав, ні – він закричав,
наче звір, що не має рятунку.
Чорний-чорний світанок віддав
тільки присмак її поцілунку.
22.03.08
м. Полтава
Только привкус её поцелуя...
© Copyright: Повзык Рома, 2009
Свидетельство о публикации №109111606429
Свидетельство о публикации №109111606429
Рецензии