Серед цього земного раю
вечір повно розлив туману.
Вітер тихо шепоче: ”Знаю,
ти кохаєш її, Світлану.”
Серце рветься на дві частини,
біль оцей я вже не здолаю.
Незабаром звідціль полину,
та її все одно кохаю.
Пройде час – все, мабуть, минеться.
Я повірю цьому обману.
Але вітер і там озветься:
“Ти кохаєш її, Світлану.”
21.07.08
с. Розбишівка
Полтавська обл.
Свiтлана
© Copyright: Повзык Рома, 2009
Свидетельство о публикации №109111606400
Свидетельство о публикации №109111606400
Рецензии