«Миле моє пташатко, дальніх висот не бійся! –
Вчила велика птаха рідне своє дитя, -
Ти подивися в небо, злийся душею з виссю,
Вір, що у цій блакиті справжнє твоє життя!»
Грілось мале на сонці, чистило пір’я довго,
Мружилося на світло… Що, коли не злетить?
Ну ж бо! По вітру дзьобик!
Крила розправ!
В дорогу!
Знай, що давно чекає неба твого блакить!
Ранок змінила нічка. Зорі говорять вголос,
Що то між них літає? Привиди чи душа?
Ні! У нічному небі, щоб відігнати холод
Вперше розкривши крила, стрімко летить пташа…
Миле мо пташатко, дальнiх висот не бiйся!
© Copyright: Катруся Матвийко, 2009
Свидетельство о публикации №109111509294
Свидетельство о публикации №109111509294
Рецензии