Хмарам не байдуже укр. версия

Що може бути сумніше за нереалізовану людину? Який сенс жити своє життя так, щоб вийшовши на пенсію сидіти біля під’їзду, дивитися на перехожих і думати «а якщо б не… а я б міг… он, диви, роз’їздилися на своїх іномарках! щоб їх..»і таких «якщо б» набереться більше ніж справ і досягнень нашого короткого життя…
Хмари пропливають над нашими дитячими, набитими справами, потім сивими головами так, як і пропливали тисячі років тому. І наче нічого не змінюється. Тим хмарам немає діла до лише однієї долі яка майнула у часі не залишивши по собі ніякого сліду… крім «а я б, аякщо б». І здається  який тоді сенс, щось робити, комусь доводити – хмарам все-одно ж байдуже. Байдуже так, як і тій людині, яка колись давно була для тебе Богом, і друзям, які загубилися десь на мапi між 6 і 20 меридіанами…
Нікого не має насправді - бо ти їх бачиш, а вони тебе – ні. І навіть коли ти іх помічаєш - вони значать для тебе не більше за трьовимірну картинку з пейзажу життя. Але ж ця картинка -ціла історія, і можливо, не тільки з «якщо б». Зазирнувши їй у вічі, щось коїться всередині, бо на сірому фоні буття її очі світяться чимось справжнім, щирим… живим!!! І ніби є сенс і хочеться бути таким самим!
Але Що? Що? Що є в цій людині такого, що тебе спонукало відчувати і намагатися полюбити це безглузде життя? Наче не гірша і не краща, і талантів стільки ж.. Але довкола неї світ наче крутиться щобдопомогти  її у всіх божевільних мріях!
Просто… ХМАРАМ, насправді, НЕ БАЙДУЖЕ!