Вона, прозрівша, вже не сон,
Прийшла жорстока дійсність...
Скінчився безтурботній строк,
В дітей, як м'язам в тілі.
Пройшли літа солодких мрій,
І молодість нащадків.
Здобути мусять хліб вже свій,
А нам їх ручок жалко...
... Життя на місці не стоїть
І круто крутить долі.
Так склалось в нашому житті,
Зазнали від них болю.
Як щастя їм і нам знайти,
Не мали в житті тями.
Малими вели до мети
Вкладали в них, як в яму!..
І нині в щастя, як колись,
Не втратили ще віри.
В дорослих доньок і синів
Вже гатимо, як в прірву!
Щоб склалось так, як у чужих,
Нам мріяти вже пізно.
Ростим дітей, онуків їх,
Й готуєм власну тризну.
Роздуми про тризну
© Copyright: Петро Керанчук, 2009
Свидетельство о публикации №109111206492
Свидетельство о публикации №109111206492
Рецензии