Гнiв

…Образу чи око, чи вухо, відчуло -
Щось миттю, як голка, у серце штрикнуло.
То в нього удерлося роздратування,
І хутко тікають всі інші бажання.
Бо знають, що рух свій почав уже тихо
З примарних глибин, де ховається лихо,
Й, мов пра-змій, гнів душу твою обвиває,
Отрутою гонору шал напуває. 
Й що довше ти слухаєш чи споглядаєш,
То більше ти гнів свій з нутра випускаєш.
Зруйновано греблю і ллеться потоком
Лють чорна у мозок крізь серця протоки.
І більше бажати не можеш нічого,
Як тільки принизити ворога свого.
І тіло, і душу його сплюндрувати,
Зганьбити, убити, роздерти, зламати…
Відплати кордонів - не знаєш ти в люті,
В образі своїй не згадаєш забуті
Не тільки причини, а й навіть закони,
Що можеш порушить, й тоді вже прокльони
На душі нащадків запишеш своїх,
Бо злочином - помсту обернеш на них.
То краще втамуй свою дикую спрагу,
Бо ж не для невинної крові відвагу
Тобі дарував наш небесний Отець.
І  честі немає - побити овець.
Ти спробуй достойного перемогти -
Того, що в тобі! Він заради мети
Пожерти все добре, що маєш в душі,
Сичатиме люто: «Вбивай і души!
Скаліч, відбери, оббреши і зґвалтуй!
Всіх знищ і, тим самим, - себе порятуй!»
Й що довше ти будеш його дослухатись,
Тим більше людське в тобі буде втрачатись.
І хоч переможцем себе ти відчуєш,
Та сурм перемоги на честь не почуєш
Свою. Бо програв сам з собою двобій.
Бо ж ти одночасно - і голуб, і змій…
Та духу забракло тобі щоб зміцнитись,
І чорній частині своїй не скоритись...
Твій голуб – помер, тож без крил висоти
Дістатись не зможеш значної - мети,
Що втоплена в гніву твого водограях.
Бо голови інших - не сходи до раю…

2009