***
Зав’яжіть мені очі, тумани!
Сплутай, вітер, таємні стежки.
Самоту, лиш мені притаманну
Знову доля вплітає в вінки.
Сходить сонце - та душу не гріє,
Плачуть верби над ставом рясні.
Присвята, Божа матір Маріє!
Дай пораду. Як жити мені?
В серці відчай засивів, мов іній,
Безнадія гучніше за дзвін.
Щось тривожне у цім голосінні,
Що лунає мені навздогін.
Зав, яж1ть мен1 оч1, тумани...
© Copyright: Валентина Осипенко, 2009
Свидетельство о публикации №109110705963
Свидетельство о публикации №109110705963
Рецензии