***
Щовечора, не дивлячись на втому,
Крізь віхолу засмучених віків,
Омріяну, тебе чекаю вдома
І осягаю таїну рядків.
О, Музо! Ночі місячний струмочок!
Моє безсоння в слово оберни.
Нехай твій граціозний нігиточок
Торкнеться серця, нібито струни.
З тобою разом легше сумувати
Під стогін арфи у твоїх руках,
Радіти сплеску слів, неначе святу –
Вони ж, мов поцілунок на вустах.
І не спинить в душі солодку муку.
Ще п’ю терпке поезії вино.
На добру ніч твої цілую руки...
Стихають рими. Запівніч давно.
Щовечора, не дивлячись на втому...
© Copyright: Валентина Осипенко, 2009
Свидетельство о публикации №109110705858
Свидетельство о публикации №109110705858
Рецензии