Сваволя янголiв

СПОКІЙ У ОЧАХ

Ти знову зустрічаєш мов з походу...
Залізні мчать комоні наскрізьстеп.
І от ми на траві, і знов сховався погляд
у мареві від альфи до омеґ.
Чий дух загравсь у піжмурки свободи
і янгол в темнім лісі заблукав?
А вже стрічай собі нову пригоду –
«Бентежно світлий зір нарешті відпалав,
тепер з тобою ліпше, ліпше так...»
Тепер твій янгол не боїться вовка
і пір’ячко розгублене в світах,
навизбирати в подушки та шовком
позапинати...

... відбулося, бачив дивне чудо?
Згасають очі і вщухає страх
дітнути надвосіч, але свободи –
тож радуйтеся, вишні, в небесах
смиренності недоторків моїх,
байдужості моїх непоцілунків,
й незатишку спокою ув очах...
Ще янголи не перейшли пороги –
в кольчузі серце, під забралом гнів
й шаблі не пили ще води в діброві
свяченої. Ще світ не знає див.
І кров – допоки лише «калинова».

СВАВОЛЯ

І янголи, забувши про пороги,
пустилися в наземне полювання,
у бистрих крилах прилаштовуючи шаблі,
у бистрих крилах...
А вже і янголи, забувши про пороги
пустилися в ловецькі перегони,
блакитний степ змінивши на асфальти
пильнуй,
замріяний!

Ой, лугом-лугом, ще й широким степом
один стоїш у янгольській сваволі
у полі
воїн.

Ричить, мов звір приречений, від болю нерухомий,
твоїм крилом пронизаний, твоїм мечем ловецьким
якраз у серце,
в самісіньке.

Розтяло наскрізь груди
чи словом, чи мечем, а чи крилом...