А ми - неначе квiти
Пелюстками - до неба, шипами - до долонь,
Безсилі без коріння до сонця повертатись,
Засушені у книзі, і кинуті в вогонь.
А ми - як ті тривоги, відкладені на вчора,
Зав'язані на вузлик, заплутані в клубок,
Налякані, як крейда, заховані за штори,
І вдома добровільно заперті на замок.
А ми ж були як діти, ми вірили у диво!
Ми плакали від сонця, від суму і розлук,
І в очі своїм друзям дивилися правдиво,
Від страху не пускали від себе їхніх рук.
Свидетельство о публикации №109110507325
раскрылись – стали розы,
что лепестками – к небу,
шипами – на ладонь,
Мы без корней и солнца –
бессилие и слёзы,
засушены, как листья,
и брошены в огонь.
Шагаем мы по жизни
не ровною дорогой,
завязанные в узел и
смотаны в клубок.
Напуганы, как мел мы,
неясною тревогой
а дома добровольно
закрыты на замок.
А были мы, как дети,
наивные на диво!
Мы плакали от боли,
тоски или разлук,
в глаза друзей смотрели
с любовью и правдиво,
от страха не бросали
друзей надежных рук.
Концовку бы!
Юрий Гардаш 08.11.2009 13:20 Заявить о нарушении