Знову осінь. Глухо б’ють у вікна
Дощового ранку мокрі крила.
Гнуть дерева жорсткі руки вітру.
Несуть втому — забирають силу.
Зерна суму сіють з неба хмари.
І вони, як леза, серце крають.
Боляче, що молодості чари
Журавлем в минуле відлітають.
У душі клубочиться тривога
І думки птахами линуть, линуть…
Все частіше на життя дорогу
Камінцями падають хвилини.
Відповідь на вічні запитання
Все шукаю… Й вірю, що знайду
Яблуком, ще радісно-багряним,
Серед листя в мокрому саду.
Снова осень
© Copyright: Александр Афонин 4, 2009
Свидетельство о публикации №109110407839
Свидетельство о публикации №109110407839
Рецензии