Не вертається постріл і слово…
А жінки, що кохалися з нами,
Упаковані, сладені в схови
Під печаткою літ і знетями.
Там для кожної власна поліця,
Свій сувій пережитого раю…
А тобі ж часом, люба, не спиться,
Ті сваволиш, і я відчуваю,
Як ти світло згасивши зарані,
Викликаєш в сліпому хотінні
Сонця шал, щоб на серця екрані
Відживляти запилені тіні.
Тільки я не здаюся без бою,
Ситуацію миттю рятую:
Я хапаю тебе, ніби долю,
И милую, і ніжно цитую…
Переклав з білоруської Валерій Стрілко
***
© Copyright: Сержук Сыс, 2009
Свидетельство о публикации №109110402324
Свидетельство о публикации №109110402324
Рецензии