Вiчнiсть

Народився як, не пам’ятаю,
Та оте і бАйдуже мені.
Мов рослинка,  ріс собі  та грався,
На жердині був як на коні.

Перший клас закінчив і десятий,
Гриз наук «муровану стіну».
Камінець в ній кожний щось то значив,
Вів мене в далеку давнину.

Двигуни вивчали в школі різні,
Їхали, мов я на паркані.
Навіть і розмова йшла про вічні,
Та не зрозумілі ще мені.

Згодом зацікавила вже й вічність,
Відірвала думку від землі.
На землі не має її дійсно,
Лиш на небі Бог дає її.

Як отам відчути й зрозуміти
З двигуном простим хто у серцях?!..
Що живі то всі є Божі діти,
З вічною душею й  тілом-прах.

Як тож осягнути оту вічність,
Не з матерії в науці площини?..
 А з отої,  де для душ всіх вічність,
Де працюють вічні двигуни

Виявилась істина простою,
«Помогла мурована стіна».
Вчив у школі про магнітне поле,
Навіть його в собі уявляв.

Переніс уявно і на душу,
Бо його не бачив, як її.
Визнав біг  кулонів струму  в русі,
Й душеньку   у вічнім двигуні...

…Ні, не просто вічність доказати,
Для душі в небесній далині.
Хто не здатний Біблію здолати,
В тих  буксує в вічнім двигуні.