Я казав якось куму Прокопу,
Що у нього не жінка, а скарб.
Що такої великої жінки
Зустрічав я у світі навряд.
Їі чую – потилиця стине,
Бо ж гарчить, як справжнісінький лев,
Бо ж у неї такий голосина,
Що зсипається гусінь з дерев.
Вона душу великую має –
Може стигнуть там два гарбузи?
Коли йде, їх руками тримає,
Бо ж хитаються, як терези.
Все , казати Прокопу не буду,
Що є жінка у нього така,
Бо у нього такого паскуди
В борг не візьмеш або п`ятака.
Каже він, що у нього потреба
Прикладати к очам п`ятаки,
Бо синіють і очі і ребра
Від пухкої жіночiй руки.
А уночі неначе хвороба,
Як навалить – чекай сивини,
Величезная жінчина Доля
Притуляє його до стіни.
Жiноча Доля
© Copyright: Сергей Хабаров, 2009
Свидетельство о публикации №109103108016
Свидетельство о публикации №109103108016
Рецензии