Нам з одних долонь води не пити
Із джерел з-проміж барвистих трав.
До світання в полі не ходити,
В тім раю, що кожен змалку знав.
Знаю, любий, інша вже голубить
До нестями спраглії вуста.
Хто пізнав кохання, той не судить...
Від початку думка та пуста.
То чому ж тріпоче так долоня,
Що на мить при зустрічі торкнеш?
А серця розбурхані, мов коні,
Наполохані марою з веж.
Кожним стуком серця я з тобою,
Лину, наче ясочка в блакить,
Що очима пестить, і без бою
Забира в полон... Спинись же, мить!
Затамую в серденьку кохання,
Посміхнусь безжурно, як колись.
В зореграї переллю жадання,
Про яке здогадується вись.
Не пізнавши – не відчуєш жалю.
А не спробуєш, хіба збагнеш?
Не побачивши в очах печалі,
Чи крилом з душі сльозу зметеш?
Затамую в серденьку кохання
© Copyright: Валентина Чайковская, 2009
Свидетельство о публикации №109103101611
Свидетельство о публикации №109103101611
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.